• фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства,

• які вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання,

• або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям,

• або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) в родинних стосунках чи у шлюбі між собою,

• незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа;

• а також це погрози вчинення таких діянь.

(Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»)

(ВЗЯТО ІЗ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ МАН КОНОВАЛОВОЇ В. 2022-2023 Р.Р.)

Емпіричне дослідження схильності проводилося на базі КЗ «Опорного закладу загальної середньої освіти «Престиж»» Гуляйпільської міської ради.

У дослідженні брали участь 41 здобувачів освіти підліткового віку (8 - 10 класів).  Ми використали власну анкету «Прояви насильства в родинному середовищі під час військового стану». Дослідження відбулось в онлайн-режимі. Серед опитаних підлітків 30 дівчат (73%) та 11 хлопців (27%).

Результати виявилися наступними: більшість підлітків (39 учнів (95%) зазначили, що проблеми насильства та проявів жорстокості у їхній родині немає; 1 учень (2,5%) стверджує, що проблема насильства в його сім’ї існує; 1 підліток (2,5%) зазначив, що на це питання йому важко відповісти.

На питання «Чи бували, за останній рік, у тебе вдома ситуації, коли один з батьків карає, а інший починає жаліти і утішати тебе?» підлітки відповіли:  18 осіб (43%) – ніколи; 11 осіб (27%) – інколи; 10 осіб (25%) – рідко; 2 осіб (5%) – так, часто.

Підліткам було задано питання «Чи траплялося тобі спостерігати сварки між батьками з початком повномаштабного вторгнення російських військ на територію України?», на що вони відповіли наступним чином:  19 осіб (46%) – ніколи; 7 осіб (17%) – інколи; 10 осіб (25%) – рідко; 5 осіб (12%) – так, часто.

На питання «Чи доводилося тобі переживати насилля в родині за останній рік? Якщо так, то від кого?» підлітки відповіли: 36 осіб (88%) відповіли, що насильства в їх родинах не буває; 2 осіб (5%) зазнавали насилля зі сторони батька; 2 осіб (5%) – зі сторони братів/сестер; 1 особа (2%) – зі сторони їхнших членів родини.

Підліткам було задано питання щодо форм насильства, якого вони зазнали, на що опитувані відповіли:  33 особи (81%) відповіли, що насильства в їх родинах не буває; 3 особи (7%) зазнавали фізичного насильства (удари кулаком, ногами, побиття, навмисне нанесення тілесних травм та пошкоджень іншій людині); 4 особи (10%) – психологічного (емоційне) насильства (постійні покрики, приниження, несправедливі звинувачення, залякування, лайка, присвоєння призвіськ, примус до дій, які людина не хоче виконувати); 1 особа (2%) стала свідком домашнього насильства між іншими членами родини.

На питання «Якщо тобі доводилося переживати насилля в родині за останній рік,  то які переживання в тебе виникали? » підлітки відповіли:  35 осіб (85%) зазначили, що насильства в іхній родині не було, ще 6 підлітків (15%) не зверталися за допомогою.

На питання «Якщо тобі доводилося переживати насилля в родині за останній рік,  то чи звертався ти по допомогу?» підлітки відповіли:  страх відчували 3 особи (7%); злість – 6 осіб (15%); образу – 5 осіб (12%); тривогу – 2 особи (5%); сором -  2 особи (5%); роздратування – 1 особа (2%); інші перживання -  2 особи (5%) та 31 особа (76%) зазначили, що насильства в їхній родині не було.

На питання «Від кого на твою думку, ти зможеш отримати розуміння та допомогу, якщо насильство станеться в твоїй родині? » підлітки відповіли:  14 осіб (33%) змогли б отримати допомогу від родичів; 8 осіб (20%) – від друзів; 6 осіб (15%) – від працівників правоохоронних органів; 4 особи (10%) звернулися по допомогу до психолога; 9 осіб (22%) зазначили, що по допомогу не зверталися б.

Отже, за результатами нашого наукового дослідження можна зробили наступні висновки. Ми побачили, що прояви насильства під час військового стану  в родинах мають місце.  54% підлітків були свідками насильницьких дій в родинах під час війни; 56% потраплялив ситуації, коли один з батьків карає, а інший – утішає. 5% учнів зазначили, що кривдником в родинах виступає батько, 5% - брати/сестри. 19% опитаних дітей, які зазнали домашнього насильства, вказали такі форми як, фізичне та психологічне насильство. Найчастіше в ситуаціях домашнього насильства діти переживають страх, злість і образу, рідше – тривогу, сором, роздратування. Великою пробемою є те, що у випадку домашнього насильства жодна дитина не звернулась по допомогу (0%). Це свідчить про те, що діти про домашнє насильство бояться говорить або соромляться. Дитина завжди любить своїх батьків і для кожної дитини її батьки найкращі, навіть якщо вони емоційно нестабільні і зривають свою агресію на членах родини. Тут треба проводити просвітницьку роботу, щоб підлітки розуміли, що важливо звертатися за підтримкою. Хоча до кого звертатися діти знають: 34% знають, що змогли б отримати підтримку від родичів; 20% - від друзів; 15% - від правоохоронних органів; 10% - від психолога. За результатами дослідження ми розробили рекомендації для батьків щодо попередження проявів насильства в родинному середовищі.

1. Насамперед потрібно пам’ятати, що будь-який кризовий період або ситуація минає. Нічого не буває вічним.
2. Щодня говоріть про свої почуття до членів родини та про емоції, які у вас виникають.
3. Проводьте спільно час. Домовляйтеся про заняття, які ви будете робити разом.
4. Кожного дня приділяйте час фізичній активності. Це підтримує наш психологічний і емоційний стан, зменшує виникнення надмірної тривоги.
5. Розподіліть між собою ролі. Намагайтеся проговорити і навіть прописати обов’язки. В кожного тоді буде своя відповідальність, повага до іншого. Це допоможе знімати навантаження на одну людину і згуртовувати вашу сім’ю.
6. Для збереження добрих стосунків не забувайте про слова вдячності, підтримки, компліменти.
7. Відпочивайте задля власних ресурсів та поважайте відпочинок своїх членів родини.
8. Домовитися про правило «стоп» – якщо хтось відчуває, що йому забагато, то може просто сказати «стоп» і таким чином зупинити напругу, що зростає в тій чи іншій ситуації.
9. Поважайте почуття інших та висловлюйте свої. Не копіть в собі негативні емоції.
10. Будьте уважними до потреб своїх членів родини.

Якщо Ваша дитина:
 

• проявляє протягом декількох днів різку зміну звичної для неї поведінки;
• уникає контактів з однолітками;
• уникає контактів з дорослими, зокрема й з родинного кола чи друзів сім’ї;
• має агресивну реакцію щодо конкретних людей або людей певної статі, віку тощо;
• не має бажання йти додому;
• проявляє насильство, агресивну поведінку до інших; ; має тілесні ушкодження;
• намагається приховати травми та обставини їх отримання;
• стала замкнутою, тривожною, боязкою;
• проявляє занижену самооцінку, почуття провини;
• відмовляється з будь-яких причин йти до закладу освіти;
• має фото-, відео-, аудіоматеріали фізичних, психологічних знущань, сексуального (інтимного) характеру;
• скаржиться на пошкодження, зникнення чи вимагання особистих речей;
• скаржиться на вимагання грошей, їжі тощо;
• скаржиться на образливі висловлювання, прізвиська, жарти, жести, погрози, поширення чуток, обмацування сексуального (інтимного) характеру тощо;
• має мало друзів або зовсім їх не має;
• швидко втомлюється, має низьку концентрацію уваги;
• грає в сексуальні ігри за допомогою іграшок та ляльок;
• відмовляється від гігієнічного догляду за собою тощо.

• «Я тобі вірю»;
• «Я тебе чую»;
• «Я тебе підтримаю»;
• «Давай поговоримо про цю ситуацію»;
• «Що відбувається, через що ти себе так почуваєш?»;
• «Іноді ми всі почуваємося пригніченими. Давай подумаємо, як я можу тобі допомогти почуватися краще?»;
• «Я тебе люблю і мене турбує твій настрій. Скажи що відбувається?»;
• «Розкажи мені як ти себе почуваєш. Я дійсно хочу це знати»;
• «Мені шкода, що це сталося»;
• «Я упевнений(-на), що ти не винен(-на) в тому, що сталося»;
• «Дякую, що ти розповів(-ла)»;
• «Як ти думаєш, кому ще ти можеш розповісти про те, що відбулося/відбувається?»;
• «Давай подумаємо, що ми можемо зробити, щоб подібного не повторилося?»;
• «Ти можеш звертатися до мене стільки, скільки це буде потрібно»;
• «Відчувати провину це нормально»;
• «Я розумію, що ти зараз можеш почуватися по-різному, але це нормально для цієї ситуації»;
• «Ця розмова є дуже важливою для вирішення цієї ситуації».

1. Національна «гаряча лінія» для дітей та молоді: 0 800 500 225 або 116 111 (безкоштовно зі стаціонарного та мобільного телефонів, анонімно), Messenger @childhotline.ukraine, Instagram @childhotline_ua, Telegram @CHL116111.

2. Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації: 0 800 500 335 або 116 123 з мобільних або стаціонарних телефонів цілодобово (безкоштовно, анонімно, конфіденційно).

3. Поліція: 102.

4. Центр надання безоплатної правової допомоги: 0 800 213 103.

5. Анонімний онлайн-щоденник «Тільки нікому не кажи» дає можливість написати листа тому, з ким складно поділитися своїми переживаннями в реальному житті про булінг у школі, нерозділене кохання чи непорозуміння з батьками (https://secrets.1plus1.ua/).

6. Перша національна лінія довіри для попередження суїциду: 73 33.

7. Екстрена психологічна допомога при Кризовому Центрі медико-

психологічної допомоги: (068) 770 37 70, (099) 632 18 18, (093) 609 30 03.

8. «Лiнiя допомоги»: (067) 975 76 76, (066) 975 76 76, (093) 975 76 76.

9. Лінія психологічної допомоги для учасників АТО та членів їх сімей: 0800 505 085.

10. Служба медико-психологічної допомоги та профілактики гострих

кризових станів: (044) 456 17 02, (044) 456 17 25.

11. Національна урядова «гаряча лінія» для постраждалих від домашнього насильства – 15 47.

12. «Гаряча лінія» Уповноваженого Президента України з прав дитини: (044) 255 76 75.

13. Освітній омбудсмен України: (095) 143 87 26 ([email protected],

https://eo.gov.ua/).

14. «Гаряча лінія» психологічної допомоги та протидії насильству

(https://www.unicef.org/ukraine/stories/hot-lines).

15. Національна «гаряча лінія» з питань наркозалежності та ЗПТ: 0 800 507 727.

16. Анонімні консультації на сайтах teensLIVE (від фахівців клінік, дружніх до молоді), supportME (від фахівців).

17. Уповноважений Президента України з прав дитини (044) 255 76 75.

18. Національна гаряча лінія з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів: 0-800-505-501 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів), 527 (безкоштовно з номерів мобільних операторів України пн. – пт. з 10:00 до 21:00, сб. з 10:00 до 18:00).

19. Гаряча лінія Міністерства закордонних справ України для громадян України, які опинилися в надзвичайних ситуаціях за кордоном: (044) 238 16 57.

20. Департамент боротьби зі злочинами, що пов’язані з торгівлею людьми Національної поліції України: (044) 374 37 85 (пн. - сб. з 09:00 до 18:00).

21. Гаряча лінія емоційної підтримки Міжнародної організації з міграції: 0 800 211 444.

22. Гаряча лінія з профілактики суїцидів (https://lifelineukraine.com/).

23. Гаряча лінія професійної підтримки «Стоп паніка» безкоштовний

багатоканальний номер: 0800 50 18 92.

24. Платформа «Мені здається» (https://nachasi.com/2021/02/05/platform-it-seems-to-me/).

25. Платформа «Розкажи мені» (https://tellme.com.ua/).

26. Канал психологічної підтримки «ПОРУЧ» для підлітків та молоді

(https://t.me/poruch_me).

27. В рамках роботи платформи СпівДія та Співдія хаб функціонує напрям безкоштовної психологічної підтримки онлайн і офлайн

(https://airtable.com/shrfgyZ1ko5UYxR9r).

28. За підтримки Національної психологічної асоціації психологи-

волонтери створили центр психологічної підтримки «Як ти?» (безкоштовно, у будь-який час доби) (https://bit.ly/3QLUdwO).

29. Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) відкрив гарячу лінію, за якою можна звернутися за підтримкою: 0-800-300-155 (дзвінки безкоштовні).

30. Довідник психологічної підтримки в умовах війни допоможе знайти відповіді на питання: як боротися з перевтомою, панікою, тривогою, апатією; як зберегти близькі стосунки та позбутися почуття провини (https://bit.ly/3OzJm6Z).

31. Телеграм-канал «підтримай дитину» створено з турботою про батьків і дітей (https://t.me/s/pidtrumaidutuny).

32. Онлайн-платформа «Аврора»: консультування постраждалих від

насильства, зокрема сексуального, доступу до якісної дистанційної допомоги у будь-якому куточку України та за кордоном, достатньо лише заповнити заявку на сайті «Розірви коло» у розділі «Психотерапевтична допомога» (https://rozirvykolo.org/mental-support/).

33. Безкоштовна психологічна підтримка для кожного, хто відчуває у цьому потребу: УкрЄдність (https://ukr-ednist.com.ua/).

34. Група психологічної підтримки «Разом» (https://razom.live/).

35. Гаряча лінія кризової допомоги та підтримки від Українського

ветеранського фонду (УВФ): +38 (067) 400 46 60 (пн. - нд. з 10:00 до 20:00), сайт Фонду (https://veteranfund.com.ua/).