Комунальний заклад "Опорний заклад загальної середньої освіти "Престиж" Гуляйпільської міської ради

 





Історія школи

 

 

 

Кожна школа має свою неповторну історію, свої традиції і здобутки, які створювались учнівським і педагогічним колективом, і які шанобливо плекаються з покоління в покоління. Є чим пишатися і нашій школі, історія якої сягнула в далекий 1868 рік. Середина 60-х років ХІХ століття була переломною в історії країни. Життя в суспільстві оновлювалось у зв’язку з буржуазними реформами, серед яких особливе місце мала земська реформа. Земства з самого початку своєї діяльності взяли освіту під особливу опіку. Розширювали шкільну мережу, дбали про кадри вчителів, організовували вчительські семінарії, давали гроші на утримання шкіл. На початку XX століття 84% коштів на школи фінансувало земство. Перша земська школа в Гуляйполі з'явилась у 1868 році. Одне з приміщень і донині знаходиться на території нашої школи і використовується як складське приміщення. Протягом 1870-1876 років школи почали діяти в навколишніх від Гуляйполя селах: Святодухівці, Туркенівці, Успенівці. 

         У 1876 році в земських школах округи навчалося 330 учнів (з них 22 дівчинки). Освітою керували 4 вчителі і 5 священнослужителів. Єдиного дня початку занять в школах не існувало. Була ще одна велика користь для людей простого звання в отриманні початкової освіти. Учні-хлопчики, які отримували документи про закінчення школи, мали пільги на скорочення військової служби. У Гуляйполі діяло товариство сприяння початковій освіті, головою якого був І.Я.Веглінський. Основною фігурою земської школи був учитель. Щоб працювати у школі, треба було закінчити гімназію або вчительську семінарію, вчительсько-педагогічні курси чи скласти іспит. У земській школі була й посада помічника вчителя. Із звіту Олександрівської повітової училищної Ради за 1882-1883 навчальний рік дізнаємося про розмір зарплати вчителів повіту. Вона була в межах 250-350 крб. за рік. Помічники вчителів одержували 250 крб. за рік. Гроші вчителі одержували в основному від сільських общин, частину зарплати доплачували земства зі своїх коштів. Дещо поліпшилося матеріальне становище вчителів на початку XX століття. Старші вчителі одержували 350 крб., молодші - 300 крб. за рік. Окрім того за 5 років роботи в школі педагоги отримували надбавку в 50 крб., за 10 років - 100 крб.  Ще були доплати за викладання співу і організацію хору, за гімнастику, за рукоділля від 25 до 150 крб. У 1871 році в Гуляйпільській земській школі заняття розпочалися пізно. До школи ходило 36 учнів, писало добре лише 13. Вчителем працював Виддінг. У 1876 році учнів було уже 112, з них 11 дівчат, їх навчали законовчитель і вчитель. У 1884 - 1885 навчальному році у Гуляйпільській школі навчалося 147 дітей, з них 14 дівчат. Наступного навчального року школу закінчило 7 дітей, з них одна дівчина. Клас мав площу 842 квадратні фути, об'єм 8310 кубічних футів. У 1887 - 1888 році закінчило школу 5 хлопців і одна дівчина. За рік на зарплату вчителя А.Ф. Завалиніч витрачено 350 карбованців, законовчителю - священнику Д. Постриганову -100, на письмові приладдя - 120 від громади та 57 карбованців від земства. В той час у школі працював помічником вчителя В.І. Гульський, опікуном від сільської общини селянин П.Н. Яцин. За 14 років роботи в школі він нагороджений медаллю. "За особливі труди." Працюючи з 50 учнями в тісній кімнаті церковної сторожки, вчитель Гульський захворів. У 1891 - 1892 навчальному році у школі перебувало 118 дітей. У Гуляйпільській першій школі на початку навчального року учні сиділи на підлозі І вікнах. Повітря у школі було убивче, подвійних рам не було. Восени і взимку вчитель часто відкривав вікна, щоб уникнути задухи, а це вело до захворювання учнів. У першій школі працювали вчитель А. Завалиніч, священник Олександр Краснокутський. Кількість дітей у школі зростала. В 1900 - 1901 навчальному році першу школу відвідувало уже 209 дітей. Учні, що закінчували школу отримували свідоцтва, зразком якого є свідоцтво видане Олександрівською училищною Радою Катеринославської губернії Григорію Семеновичу Наріжному про успішне закінчення ним курсу навчання в Гуляйпільській народній школі. Цей документ включений до однієї з експозицій, яка діє в районному краєзнавчому музеї.

        Із збільшенням кількості учнів дещо покращилось і матеріальне становище школи. Було придбано 60 книг, з них 14 на релігійну тематику, 37 на історичну, 7 з географії, 11 на природничу тему.

       Процес становлення шкільної освіти в краї в 20-ті роки ХХ століття було перервано буремними подіями громадянської війни, становленням радянської влади та повстанським рухом Н.І.Махна. Відомостей стосовно цього періоду поки що замало, хоча відомо, що вже в 1923 році при нашій школі було створено перший піонерський загін. До нього входило 16 учнів, а головою піонерського загону був Біленький О.Л. Перші піонери вклали свій внесок у справу ліквідації неписемності. Школа в довоєнні роки З першого вересня 1934 року Гуляйпільська неповна середня школа стала середньою. Збільшувалась кількість учнів. Навчання було організовано згідно з вимогами того часу. За підсумками роботи за 1935 – 1936 навчальний рік до Почесного списку кращих вчителів району – майстрів педагогічної справи були занесені викладачі української мови Гуляйпільської СШ О.Т. Спиця та А.С. Калениченко, викладач фізики В.С. Гюніна. О.Т. Спиця був класним керівником першого випуску середньої школи. Школярі не лише гарно навчалися, але й займалися громадською роботою та спортом. Серед улюблених видів спорту у школярів був футбол. У школі в 1935 році було створено футбольну команду Олександром Яковенком, яка в тому ж році здійснила перший виїзний матч у Покровку (Дніпропетровська область). Хлопці повернулися з перемогою (4 : 1). Капітаном і воротарем був Олександр Яковенко. Пізніше він буде грати за збірну міста і в пам’яті гуляйпільців залишиться як «знаменитий воротар». 7 лютого 1936 року за участю 400 піонерів і учнів шкіл району відбулася перша районна дитяча олімпіада, щоб показати кращі дитячі таланти і роботу художніх гуртків. Перше місце на олімпіаді зайняла Гуляйпільська СШ. Особливо відзначалися гуртки джазу і фізкультурний: керівник Квітковський, хоровий гурток - керівник Півторак. Майстерно виконали індивідуальні номери учні Камень, Бержегал, Мількова. 30 червня 1936 року відбулася обласна спартакіада піонерів та школярів. В ній брав участь і фізкультурний гурток Гуляйпільської СШ, який зайняв II місце по третій групі міст. Найбільше очків набрали Л. Сергеєв, Ш. Яковенко, І.Рябко. Активну участь учні приймали в оборонних гуртках та з гордістю носили на грудях відзнаки: «Юний ворошилівський стрілок», «ППХО» (протиповітряна і хімічна оборона), «ГПО» (готовий до праці і оборони), «ГСО» (готовий до санітарної оборони). Гаврило Слизький, Григорій Рябко, Іван Голуб, Володимир Дайнович носили всі 4 значки. 18 лютого 1937 року 15 комсомольців – учнів 10-го класу провели перший тренувальний перехід на відстань 10 кілометрів у протигазах. З середини 20-х років в школі вже активно діяли піонерська та комсомольська організації. Першими піонервожатими були: Сокрута В.В. і Коган Д.М. В 1933-1937 роках піонервожатим працював І. Яценко. Великої уваги приділяли в цей час загально-корисній праці (садили дерева, працювали в школі на будівництві шкільної майстерні та піонерського театру). Також піонери вели роботу з дітьми-сиротами, відправляли їх до гуртожитків організації «Друзі дітей» (дитячих будинків тоді ще не було), агітували їх до шкіл. Весною 1933 року в зруйнованому будинку Карманова був організований і піонерський табір. Піонери ходили по підприємствах з концертами художньої самодіяльності. На знак вдячності адміністрація одного з підприємств подарувала школярам горн, барабан, флейту і малокаліберну гвинтівку. 23 червня 1937 року в парку культури і відпочинку відбувся перший випуск десятикласників Гуляйпільської середньої школи. Було випущено 22 учні. Їм урочисто було вручено атестати, серед яких атестати відмінника отримали Гіта Друян, Іван Продан.

 

Буремні роки війни

        Повнокровне шкільне життя було перерване війною. Для багатьох із випускників молоде життя обірвалося досить рано, коли їм виповнилось 17 - 22 роки. Випускник 1937 року нашої школи Спащенко Дмитро був льотчиком. Він був одним із перших, хто піднявся в небо, щоб захистити Батьківщину. 18 серпня 1941 року в районі Новгорода загинув. Детальних відомостей, на жаль, не маємо. Його брат, Спащенко Г., звертався до Центрального архіву Міністерства оборони, але детальних подробиць так і не отримав. Ксерокопію відповіді він надіслав нам (додаток 5 ). Смертю хоробрих, вірні військовій присязі, в боях за Батьківщину полягли Бержегал Семен, Костяновський Ісаак, Любарський Григорій, Сокрута Іван. Мама Сокрути Івана згадувала: "Він був гордістю школи протягом десяти років навчання. Вчився лише на відмінно. Все за книгами просиджував. Бувало, і гуляти його не виженеш". Обставини загибелі не вияснено. Віддали свої життя за наше світле майбутнє Володимир Соснов, Міщенко Василь, Савченко Леонід, Максецький Іван, Марченко Борис, Чайковський Яків, Сокрута Сергій. Усі вони були випускниками нашої школи 1941 року. Сергій Сокрута загинув, звільняючи нашу Запорізьку землю, в боях під Мелітополем. Пропав безвісти. Скільки ж їх таких? Тих, хто загинув, пропав безвісти, був узятий у полон і закатований у концтаборах. Усіх і не перелічиш!

        На фронтах війни полягли і вчителі Володимир Юхимович Вітебський та Микола Леонідович Щербина. Відважно воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни чимало вчителів: Матвеєв Б. М., Овечко Г. І., Ростовцев І. О., Косогор М. С., Литвиненко В. Т., Ясько Н. О., Заворотинський В. П., Яковенко В. Г., Самійленко О. С., Ткаленко Д. І., Федоренко М. П., Ануфрієв І. С. та Левицький П. П.. Левицький Павло Петрович закінчив до війни Гуляйпільський педагогічний технікум і працював учителем хімії в СШ №1 м. Гуляйполе. В 1939 році його призвали до служби в армії, а протягом осені 1939 року - весни 1940 року був учасником боїв з білофінами, боєць 34 піхотного полку. У кінці 1941 року 20 чоловік із цього полку, в тому числі Павла Петровича, направили до військового авіаційного училища в м. Ленінград. Там його і застала війна. Павло Петрович пережив блокаду Ленінграда, був двічі поранений, вивозив по "Дорозі життя" на Велику землю поранених і дітей, а назад віз продукти харчування. Тільки в червні 1946 року повернувся додому і одразу ж знову пішов учителювати до СШ №1. Нині йому 94 роки, він пенсіонер. Має багато нагород за участь у Великій Вітчизняній війні та за сумлінну працю на ниві освіти. Яковенко Василь Григорович - випускник 1939 року нашої школи. Він закінчив Гуляйпільський педтехнікум, а подальше навчання перервала війна. Василь Григорович теж став на захист Вітчизни. Він закінчив прискорений курс військового піхотного училища у 1942 році і філіал курсів "Вистріл" при Закфронті в м. Тбілісі по групі командирів стрілкових рот в 1943 році. Він пройшов дорогами війни, беручи участь у звільненні Кавказу і Криму. Ткаленко Д. І. викладав у нашій школі історію. У роки війни служив у танкових військах. З боями пройшов всю Україну, звільняючи її від фашистської нечисті. Горів у танкові. Це призвело до часткової контузії. Він отримав тяжкі поранення і частково втратив слух. Читаючи у школі після війни історію, він був живою легендою і розповідав про війну як безпосередній її учасник. Мужність, героїзм у боротьбі з фашизмом проявили і випускники І. Полтавцев, Ф. Сліпченко, М. Діденко, О. Шрамко та багато інших. Не відставали й дівчата: Є Позамантірова, К. Антонова, Г. Федоренко, Н Кушнір. Наприклад, Клара Антонова дійшла з боями до Будапешта, Єлизавета Позамантірова - до Праги, Надія Кушнір закінчила війну у Відні. Ревутова Віра була евакуйована і всю війну працювала в госпіталі у м. Красноярську. На перших порах була санітаркою, а після закінчення курсів - медсестрою. Важка доля випала і на плечі Марії Петрівни Савченко. Закінчуючи 10 клас, вона мріяла про педагогічний інститут. Але війна несподівано внесла свої корективи. Дівчина рвалась на фронт, але у військкоматі їй відмовили. Та вона не відступила від своєї мети. В 1942 році прохання Марії все таки задовольняють, її направляють у спеціальну військову школу. У квітні того ж року Марія у складі групи з 11 чоловік з літака висаджується на парашуті в тилу ворога для зміцнення партизанського загону імені Котовського, що діяв на Полтавщині. В загоні вона була наймолодшою, їй виповнилось лише 19 років, та найменшою ростом. Загін діяв у глибокому тилу ворога. Народні месники здійснювали сміливі диверсійні акти, тримали ворога у постійному страсі і очікуванні нападу. За півроку перебування у фашистському тилу котовці підірвали 12 ешелонів із зброєю, понад два десятки залізничних і шосейних мостів, багато автомашин, знищили кілька сотень фашистів. За успішне виконання завдань в тилу ворога М. П. Савченко нагороджено орденом Червоної Зірки та медаллю "Партизану Вітчизняної війни" II ступеня. Деякі випускники школи зазнали фашистського рабства, були вивезені на примусові роботи до німецького рейху та потрапили до концтаборів. Лише у випуску 1941 року така доля спіткала п'ятьох. Ось як про ці страшні часи писав у своєму листі Вучичевич Ігор Євгенович школярам: "На початку 1942 року мене, як і багатьох інших, вивезли до Німеччини. Там із нас сформували групу, яка працювала в залізнодорожному депо по ремонту паровозів. Умови були тяжкі, харчування майже ніякого. На роботу нас водили через поле і ми на ходу зривали колоски і їли. Я двічі робив спробу втечі. Та після другої спроби мене направили в концтабір Бухенвальд. Мені вдалося вижити, але про той жах, який я пережив, навіть згадувати страшно. Головне те, що я вижив..." . Ще один випускник 1941 року Маслієнко Володимир Антонович в роки війни від руки намалював завод, на якому йому довелося працювати, перебуваючи в Німеччині. (додаток 7). Кущ Віра Миколаївна, теж випускниця нашої школи, в травні 1943 року була відправлена до Німеччини і знаходилася на каторжних роботах до вересня 1945 року. Але війна - це не тільки фронт. Це ще й трудові будні тих, хто залишився вдома: жінок, дітей, старих і малих, їм у цій війні було чи не найтяжче. Крім безсонних ночей, переживань, вони ще мали працювати, сіяти, орати, збирати врожай і сподіватися... Надіятись і вірити в те, що буде краще майбутнє. На полях Саратовської області працювала трактористкою М. Савченко до 1942 року, на військовому заводі складала танки Т - 34 і самохідні установки СУ - 76 Сара Друян, у Свердловській області трудився трактористом -машиністом екскаватора Яша Єліосов, в Челябінську, на оборонному підприємстві працював Іван Крат. Одним словом, кожен із наших випускників вніс свій вклад в розгром фашистської Німеччини, наближаючи світлий день Перемоги. Учні СШ № 1 м. Гуляйполе в січні 1944 року зібрали і підготували 60 індивідуальних посилок для фронтовиків. Відсилали шарфи, печиво, масло, збирали шкарпетки, рукавиці, кисети для тютюну, табак, сало, сухофрукти тощо. У квітні 1944 року учні нашої школи вилили 1230 ховрахів. Влітку 1944 року школярі допомагали колгоспам у збиранні врожаю, за літо вони заробили 7000 трудоднів. Добре трудилися І. Федоренко, В. Веретельник, М. Шевченко, Г. Заремба, Н. Філіпченко. Чи то на фронті, чи в глибокому тилу, чи у фашистській неволі всі вони вірили у перемогу і у повернення додому. Свідченням цьому є лист В. Шамрая - випускника нашої школи, в якому є такі рядки: « Иду в Берлин с победными войсками, Чтоб вырвать сердце черного врага, Иду, земли не чуя под ногами, Сама в кулак сжимается рука.» . Ціною великої кількості людських життів було здобуто Перемогу. Свою частку в Перемогу внесли і випускники та вчителі нашої школи. 168 учнів і вчителів школи загинули на війні. Серед них рядові П. Р. Рубан, А. І. Хорішко, Микола та Петро Даниловичі Чучки, сержанти О. М. Сахно, О. П. Бондаренко, офіцери О. І. Онокій, В. Д. Соснов, Володимир і Григорій Федоровичі Міщенки, Д.Я.Спащенко, О.Ф. Шишов, В.Т. Нечитенко. Та пам'ять про них вічна. 69 бойових орденів і медалей на рахунку випускників лише 1941 року. До мирного життя Тяжкі випробовування війни гартували молодь. Змужніли, набули життєвого досвіду наші випускники. Кожен із них після війни впевнено став на свій шлях, обрав професію, яка приносить задоволення. Клара Антонова - фармацевт, керуюча аптекою м. Олександрії Кіровоградської області ; Юрій Левіков - інженер-металург, працював у Макіївці, Віра Кущ - плановик Гуляйпільського заводу сільгоспмашин,М. Яковлєв, кореспондент однієї із центральних газет аж у КНР, С. Балак - геолог у Башкирії, С. Костяновська - фармацевт у Челябінську, І. Полтавцев - інвалід війни, проживав у Краснодоні, підполковник Радянської Армії О. Шрамко у Етні, Ф. Сліпченко - вчитель у Волгограді. Саме з ініціативи Федора Федоровича Сліпченка члени пошукового гуртка нашої школи відвідали м. Волгоград у травні 1987 року. Поїздка була організована для того, щоб запалити вогонь на Мамаєвому кургані і перевезти його на гуляйпільську землю та запалити на шкільному подвір'ї на Пам'ятному знакові. Сліпченко Ф. Ф., заслужений вчитель РСФСР, звернувся до науково-виробничої реставраційної майстерні м. Волгограда з проханням виготовити проект Пам'ятного знаку на честь 40 -річчя Перемоги. (додаток 10). Ця робота була виконана. Проект цього знаку розглядався головним архітектором міста-героя Волгограда, народним архітектором СРСР Масляєвим В. Ю. Автори проекту -скульптори В. Ю. Щелков і Сьомкін, художник -Сербіненко. Пам'ятний знак виконаний колективом Донецького виробничого комбінату. Пам'ятник являє собою багатогранну стелу висотою 5,5 метрів, яка встановлена на постамент прямокутної форми із зрізом передньої частини. Монумент збудовано у вигляді трьох пелюсток вічно палаючого вогню. Ці три пелюстки - символ єдності трьох поколінь -дідів, батьків і дітей. Різкий обрив пілона символізує, що безжалісна війна обірвала життя багатьох молодих людей, яких, на жаль, не повернути, але яких, безумовно, пам'ятатимуть завжди. На самому постаменті розміщена меморіальна дошка з написом "Вечная слава учащимся и учителям Гуляйпольской средней школы №1, погибшим в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг.». Зліва від напису розміщений орден Великої Вітчизняної війни, а на стелі вгорі - зображення п'ятикутної зірки. 8 травня 1987 року в школі відбулася урочиста подія - відкриття Пам'ятного знаку. Право перерізати червону стрічку надано було ветерану війни І.М. Петельку, директору школи Власенку О.П. та учням Владиславу Козлову і Лілії Тимченко. А ветеран війни, колишній вчитель школи, Левицький П. П. разом з учнями Валентиною Гурою і Оксаною Ганусєєвою запалили вічний вогонь, привезений з Мамаєвого кургану з героїчного Волгограда членами пошукового гуртка". Сьогодні це священне місце в школі. Тут горить вогонь вічної слави. Біля цієї святині влаштовуються всі пам'ятні заходи в житті школярів, проходять урочисті лінійки, уроки мужності, зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни. До підніжжя Пам'ятного знаку лягають букети квітів і гірлянди, як данина нинішнього покоління їм, тим, хто загинув на фронтах Великої Вітчизняної війни, хто завоював нам мир. Пам'ятний знак, вся пошуково-дослідницька робота служать справі виховання підростаючого покоління. Це єдиний пам’ятник учням і вчителям, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни, споруджений на території школи в межах Запорізької області. Після воєнного лихоліття школа відновила свою діяльність восени 1943 року. Відступаючи, фашисти спалили приміщення школи, тому заняття в перші повоєнні роки відбувалися у одній з уцілилих будівель по вулиці Леніна. Відбудовано було школу лише в 1949 році. Як згадує Лисогор С.О., шкільні роки якого припали на повоєнний період, школа була одноповерхова. Там був спортзал, коридор, який проходив через усю школу. На подвір’ї була базина, з якої влітку учні пили воду. У кожній кімнаті була плита і груба, яку топили соломою. Навчалися в три зміни. У першу – молодші учні, у другу – старші класи, у третю переростки (діти, навчання яких було перервано війною). До школи ходили в бурках і чунях (вирізаних з автомобільної шини і заклеєних по боках галошах), у перешитих німецьких, румунських чи радянських шинелях. Влітку ходили в легеньких полотняних штанах та білих сорочках, які шили матері. Замість портфеля школярі носили сумки з німецького протигазу, а згодом полотняні торби. Не дивлячись на всі труднощі повоєнного часу діти залюбки вчилися і чисельність учнів зростала. Кількість учнів школи поповнювалась і за рахунок школярів, які приходили з початкових шкіл – Сігорянської, Бочанської, Подолянської. Наповнюваність класів була до 40 і більше учнів. Паралельних класів було 5-6. На той час вчителями працювали: Литвиненко В. Т., Левицька Н.К. і Левицький П.П., Шамрай Т.П., Федоренко М.П., Ростовцев І.О., Самойленко О.С., Ткаленко Д.І., Кузьменко М.О., Овечко Г.І., Заворотинський В.П., Яковенко В.Г., Ануфрієв І.С., Косогор М.С. Вчительський та учнівський колективи надавали велику допомогу підприємствам та колгоспам у відбудові народного господарства. На початку 60-х років шкільне життя завирувало з новою силою. Зміцніла і поповнилася матеріальна база школи. У школі з’явилося електричне освітлення, а до того часу навчання проводилося при гасових лампах та каганцях. Учні почали носити шкільну форму – коричневі плаття з фартухами чорними і святковими білими, а хлопці мали темні штани і білі сорочки. Значно поповнився фонд бібліотеки художньою і науково-популярною літературою. В школі продовжують працювати різноманітні гуртки, спортивні секції. Спортивні досягнення школярів були відомі далеко за межами району. Саме в ці роки зі стін школи вийшли майбутні чемпіони і майстри спорту: 1) В 1955 році закінчив школу Бик Іван Сергійович, майбутній президент "Шахової Федерації України" (1990-2002 роки). Заслужений діяч фізичної культури і спорту України 1999 рік, Член Виконкому Міжнародної шахової федерації (ФІДЕ), Член Національного олімпійського комітету України, незмінний капітан збірної команди України з шахів. Проживає в Києві. 2) В 1957 році випустився Іванов Віталій Васильович - майстер спорту СРСР з гандболу, капітан команди ЦСК м. Москви , суддя міжнародної категорії з гандболу. Проживав в Москві. 3) 3і стін нашої школи у 1962 році вийшов Ліньов В’ячеслав Семенович, майстер спорту СРСР з важкої атлетики, який у 1972 р. ввійшов до списку 100 кращих атлетів світу. Зараз проживає в Америці і працює тренером. 4) В 1967 році нашу школу закінчила знаменита Людмила Павлівна Веселкова - "Заслужений майстер спорту СРСР", переможець Кубка світу 1981 року в Італії, рекордсменка світу з бігу на 1 милю , віце чемпіонка Європи 1982 року з бігу на 800 метрів, багаторазова чемпіонка СРСР з бігу від 400 до 1000 метрів. Зараз проживає в Санкт-Петербурзі. Оновлена школа і нові досягнення

В зв’язку зі збільшенням чисельності школярів виникла потреба добудови школи. На початку 70-х років почалося будівництво нового корпусу. Школа з добудованим приміщенням була здана в експлуатацію в 1977 році. Це дало змогу запровадити кабінетну систему. Були гарно обладнані кабінети: хімії, фізики, іноземної мови, історії. Силами учнівського та учительського колективів було створено «ленінську» та піонерську кімнати, зал рекреації символіки. Гостинно розчинила двері шкільна їдальня на 60 місць. Переоблаштовано вчительську кімнату. Створено було належні умови для виробничого навчання. Для цього в майстерню було придбано токарні, слюсарні верстати, нові інструменти. Окремо діяв в школі кабінет обслуговуючі праці, де із задоволення дівчатка отримували ази швейної справи та вчилися в'язати, вишивати, роботи макраме, готувати страви.

Оновлена школа, творчий потенціал педагогічного колективу спонукали учнів до отримання глибоких і міцних знань. За період з 1937 року (першого випуску середньої школи) і до 2008 року її закінчило 226 учнів з золотими і 72 учні з срібними медалями. Крім навчання школа відігравала велику роль у формуванні активної громадянської позиції учнів. Діяльність піонерської та комсомольської організацій спрямована була на виховання патріотизму, працелюбності, інтернаціоналізму, взаємодопомоги. Слава про діяльність піонерської дружини ім. О.Кошового виходила далеко за межі Гуляйпільської землі. Учні були активними членами КІДу(клубу інтернаціональної дружби), який вела вчитель іноземної мови Чижук Олександра Іванівна. Також в школі діяв політклуб «Глобус» під керівництвом вчителя історії Дюженко Людмили Анатоліївни, члени якого виступали з лекціями перед трудовими колективами міста. Для виховання патріотизму школярів велику роль відіграв гурток «Червоні слідопити» під керівництвом В.Ф. Псьола. Пізніше на базі цього гуртка було створено пошукову групу «Пам'ять» під керівництвом Зіненко В.С., Дюженко Л.А., Лукаш Н.В. Гуртківці зібрали матеріал по випускниках 1937 -1941 років і передали до районного краєзнавчого музею, вели переписку і влаштовували зустрічі з визволителями міста від німецько-фашистських загарбників, здійснювали походи по місцях бойової слави. Гуртківці під керівництвом вчителя історії Лукаш Наталії Володимирівни прийняли безпосередню участь у підготовці і відкритті на подвір’ї школи Пам’ятного знаку «Вчителям і учням школи, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941- 1945 років». Зібраний гуртківцями матеріал є гарною базою для проведення виховних заходів у школі, поповнення матеріальної бази історичного кабінету. Зібраний матеріал систематизовано і оформлено стенд у школі «Вчителі та учні нашої школи, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни». Питання історичного краєзнавства стоять і сьогодні в центрі уваги виховного роботи в школі. Теми досліджень досить різноманітні, починаючи від історії заселення міста і до сьогодення. Викликають зацікавленість теми, які стосуються економічного розвитку краю, його культури, духовності земляків. В ті роки були популярні військово-патріотичні змагання: «Орлятко», «Зірниця». Вчителем військової підготовки на той час працював Василь Григорович Яковенко. З великим натхненням і самовідданістю Василь Григорович ставився до підготовки шкільних команд до цих змагань. Цілком закономірно, що команда нашої школи неодноразово ставала переможницею обласних змагань «Зірниця» та «Орлятко», а в 1977 році успішно представляла Запорізьку область на республіканських змаганнях у м. Львові. Вагомими були здобутки учнів нашої школи і на районних та обласних змаганнях з різних видів спорту, зокрема з баскетболу. Учні школи брали активну участь у трудових десантах по збору металобрухту і макулатури, прибиранню шкільних ділянок, в роботі табору праці і відпочинку. І все це було повсякденною романтикою шкільного життя. Вчителі школи брали активну участь в художній самодіяльності. Були учасниками шкільного та районного хору. Молоді вчителі активно діяли в районній комсомольській агітбригаді, зокрема Сліпченко О.І., Лукаш Н.В., Панасенко В.П. На початку 80-х років в педагогічний колектив влилася молода когорта вчителів, випускників вищих педагогічних закладів, які своїм ентузіазмом, творчим запалом оживили навчально-виховну роботу в школі.

Традиції рідної школи У процесі більш як столітньої історії склалися і свої традиції. Серед них хочеться відзначити наставництво. Кожен молодий педагог, який переступає поріг школи зустрічає розуміння і підтримку старшого покоління. Дієву допомогу у педагогічному становленні молодих колег надає «Школа становлення педагогічної майстерності». Традиційними в школі є зустрічі учнів різних поколінь. Щороку в затишній залі діляться спогадами шкільної юності випускники різних років. Лунає сміх, палкі обійми зустрічають друзів. На дружню зустріч злітаються щороку з різних куточків колишнього Союзу випускники школи. (додаток 12). Рапортують рідній школі, присутнім вчителям, яку професію здобули і чим займаються в житті. Хвилиною мовчання вшановують пам'ять тих, хто віддав життя за те, щоб у цій школі знову лунали щасливі дитячі голоси. Священним місцем в школі з 1987 року став Пам’ятний знак вчителям і учням, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Тут відбуваються урочисті лінійки, зустрічі з ветеранами, проводяться Години пам’яті та Уроки мужності. До підніжжя Пам’ятного знаку лягають квіти і хвилиною мовчання вшановується пам'ять про загиблих. (додаток 13). Сьогодні вже традицією стало розпочинати всі шкільні урочистості шкільним гімном, автором якого є випускниця 2002 року Сіріньок Катерина і вчитель музики Голуб Олександр Вікентійович. (додаток 14). Має школа і свій герб. Їх іменами уславлена школа Школа живе своїми учнями. Найбільшою гордістю вчителя є його учні, які перевершили його самого. Зі стін нашої школи вийшло чимало випускників, які своєю працею уславили не лише рідну школу, а й свою державу. Перелічити всіх не можливо, тому згадаємо тих, чиї долі нам найбільше відомі.

        Олексій Михайлович Якушенко – член Спілки художників України, роботи якого експонуються в багатьох містах України, СНД, а також у кращих музеях світу США, Фінляндії, Польщі, Швеції, Югославії. Федір Федорович Сліпченко – заслужений учитель Російської Федерації, кандидат педагогічних наук, почесний член Петровської академії наук і мистецтв, генеральний директор Вологорадського педагогічного ліцею.

Анатолій Володимирович Тарасенко, член Спілки журналістів Казахстану, очолює акціонерне товариство «Констанайський печатный двор» і є головним редактором однойменної щотижневої газети. Зі школи почався літературний шлях поетів і письменників, які вже відбулися: Григорія Лютого – голови обласної спілки письменників, Любові Геньби, члена Спілки письменників і журналістів. Лариси Верьовки, поетеси, журналістки, лауреату Міжнародної премії В. Винниченка, авторці книги «Нестор і Галина». Серце віддаю дітям Школа – це перш за все педагогічний колектив. Він сьогодні налічує 52 вчителя. (додаток 15). Це колектив однодумців, ентузіастів, людей творчих, невтомних, енергійних. Це яскравий промінь у Храмі освіти України, у Храмі педагогічної майстерності. Педагог – це покликання. В школі працювали і працюють представники педагогічних династій. Це родина Яковенків – Василя Григоровича, який працював у школі військовим керівником, Олександри Корніївни – працювала вчителем початкових класів та їх сини – Олександр Васильович, який і зразу працює вчителем фізкультури. Ця родина має найбільший педагогічний стаж – 106 років (37+34+35). А також династії Зіненків – Леоніда Семеновича (вчителя фізкультури), Валентини Степанівни (вчителя математики), Галини Леонідівни (вчителя початкових класів). Чимало добрих справ на рахунку родини Заворотинських Василя Павловича і Валентини Петрівни, Левицьких Павла Петровича і Ніни Кирилівни. Власенків – Олексія Петровича , Ніни Яківни і Юлії Олексіївни, Воропай Марії Петрівни та її доньки Крутінь Ніни Григорівни. Сьогодні в школі плідно працює родина Кашлєвих – Миколи Івановича і Людмили Володимирівни, сини яких теж здобули педагогічну освіту і йдуть стежкою своїх батьків. Глибокі знання з хімії і біології давали вчителі хімії і біології – мати Ніколаєнко Катерина Данилівна і її донька Єна Лариса Василівна.

         Окрім цього у педагогічному колективі працювали і працюють вчителі – орденоносці, працю яких держава гідно оцінила нагородивши їх орденом Трудового Червоного Прапора - Мазур Софію Володимирівну, орденом Трудової Слави ІІІ ступеня - Дюженко Людмилу Анатоліївну, Доннік Лілію Іванівну. Регіональною медаллю «За заслуги перед Гуляйпільський краєм нагороджено вчителя історії – Лукаш Наталію Володимирівну. Велику кількість вчителів нагороджено Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України, та присвоєно звання відмінник освіти України з врученням нагрудного знаку.

         Є вчителі школи, які стали переможцями щорічних конкурсів «Вчитель року». Це О.В. Яковенко – виборов звання «Вчитель року - 2000» в області, Т.В. Сіріньок – «Вчитель року - 1997», Лукаш Н.В. – призер обласного конкурсу «Вчитель року - 2002». Та розповісти про всіх неможливо, але кожен член трудового колективу своєю посильною працею збагачує педагогічну скарбницю педагогічного колективу, не стоїть осторонь шкільних справ. До нових звершень На сучасному етапі в школі, під керівництвом директора Каткової Любові Єгорівни, яка обійняла цю посаду з 2006 року, створено необхідні умови для самоосвітньої роботи вчителів, забезпечена їх участь в роботі районних методичних об'єднань, в проходженні курсової підготовки при ОІППО.

 

 

ВИДАТНІ ВИПУСКНИКИ КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ „ГУЛЯЙПІЛЬСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ № 1" ГУЛЯЙПІЛЬСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ

Григорій Іванович Лютий - поет, голова обласної спілки письменників,

Любов Григорівна Геньба - поетеса, член спілки письменників України,

Лариса Верьовка - поетеса, журналістка, лауреат Міжнародної премії

В. Винниченка, автор книги „Нестор й Галина",

Василь Іванович Діденко — поет, автор пісні „На долині туман",

Наталія Василівна Квітка - поетеса,

Федір Федорович Сліпченко - народний учитель СРСР, кандидат

педагогічних наук, почесний член Петровської академії наук і мистецтв,

генеральний директор Волгоградського чоловічого педагогічного ліцею,

Анатолій Володимирович Тарасенко - член спілки журналістів

Казахстану, керівник акціонерного товариства „Костанайский печатний

двор», головний редактор одноіменної щотижневої газети, Почесний консул

України в м.Костанаї (Казахстан),

Олексій Михайлович Якушенко - член Спілки художників України,

Іван Сергійович Бик — презедент федерації шахів України, заслужений діяч

фізичної культури і спорту, доктор економічних наук, академік Української

академії наук національного прогресу,

Віталій Васильович Іванов - член збірної СРСР з гандболу, інспектор

Європейської і Міжнародної федерації гандбольного спорту,

Людмила Веселкова - Семенюта - заслужений майстер спорту СРСР,

переможець Кубка світу в Римі, рекордсменка світу з бігу на 1 милю,

Олександр Толочко - випускник 1940 року, контр-адмірал Балтійського

флоту.

 

Фотохроніка подій

 

 

Випускники  7-го класу 1931 року

 

Члени піонерського клубу:

Горпинченко Валя, Васильєва Ляля, Приходько Катя, Лейкіна Ріва, Рябко Оля

 

 

7-А клас 1936 рік. Учні – ударники.

Лібус Рахіль, Еженко Ніна, Бурова Бася, Вітамвас Віра, Сергєєв Вітя, Сліпченко Раїна, Рогачов Василь

 

 

Кінець 1934-35 навчального року 8-А клас.

 

 

Випуск 1941 року