Комунальний заклад "Гуляйпільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1" Гуляйпільської міської ради

 





 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

27 - 30 березня 2017 року у КЗ "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" під керівництвом Макаренко Т.М., німецької компанії "GIZ" , київських теренерів - Ірини Боднар та Оксани Юрик було проведено тренініг "Школа волонтерства". Високий професіоналізм, методична література та наочні матеріали наставників, розширили наше сприйняття з даної теми. Нові ідеї та позитивні емоції надихають на плідну співпрацю та взаємодопомогу. 

 

 

 

 

 

 

Відкривши вранці очі, задумуєшся – що на мене сьогодні чекає… Чи вдалим для мене буде день? І тягнешся до ГОРОСКОПУ (хоча в душі посміхаєшся своїй дитячій наявності). А, вибираючи професію, чи задумуєшся над тим, наскільки це успішний вибір у житті?!

 

        ОВЕН (21.03-20.04). Сфери діяльності: наука, політика, мистецтво, медицина, військова справа, авіація, педагогіка, сфера обслуговування, сільське господарство, юриспруденція.

Яка робота підходить. Динаміка, боротьба, конкуренція і можливості для розвитку – ось що приваблює Овна. Йому цікаво творити там, де ситуація постійно змінюється, де на зміни треба реагувати миттєво, а прийняття рішення не можна відкладати. Овнам необхідно вчитися будувати відносини з колективом. Непогано також потренувати терпіння і повчитися працювати за планом.

        ТЕЛЕЦЬ (21.04-20.05). Сфери діяльності:прикладна наука, мистецтво, ремесла, журналістика.

Яка робота підходить. Комфортність і затишок робочого місця грають важливу роль. У цих умовах будь-які завдання Телець буде виконувати ґрунтовно і терпляче, не скаржачись на рутину. Його коник – вміння відрізняти справжню якість. Телець – прекрасний командний гравець, тому що володіє такими якостями, як надійність, почуття обов’язку, відданість. Тельцю необхідно вчитися терпимості і частіше ризикувати пробувати щось нове.

        БЛИЗНЮКИ (21.05-21.06). Сфери діяльності: наука, техніка, мистецтво, філологія.

Яка робота підходить. Близнюків приваблюють інформація, комунікація, активна мозкова діяльність. Близнюкам бракує терпіння і серйозності, зате вони здатні налагодити і підтримувати відносини з величезною кількістю людей, бути в курсі всіх подій. Внаслідок відчуття інтелектуальної переваги над оточуючими Близнюкам буде корисно стримати гординю.

        РАК (22.06-22.07). Сфери діяльності: техніка, бізнес, медицина, мистецтво, кулінарія.

Яка робота підходить. Це дуже емоційний знак, уважний до чужих почуттів. Він навіть на роботі прагне до відносин, заснованих на турботі й довірі, як у сім’ї. Раки здатні довго чекати, аналізувати і розраховувати. Вони приймають рішення не похапцем, а зваживши всі «за» і «проти», знаходять виграшні варіанти.

        ЛЕВ (23.07-23.08). Сфери діяльності: промисловість, медицина, торгівля, військова справа, мистецтво, реклама, філологія, педагогіка, психологія.

Яка робота підходить. Гарні начальники і організатори. Лев – публічна особа. Чим більше глядачів, тим краще. Лев почуває себе на своєму місці в організаціях, пов’язаних з піаром, святами, світським життям, шоу-бізнесом, предметами розкоші, стилем, модою і творчістю.

        ДІВА (24.08-23.09). Сфери діяльності: торгівля, банківська справа, природознавство, медицина, будівництво.

Яка робота підходить. Інтелектуальний знак. Взявшись за будь-який проект, здатні прорахувати все заздалегідь, знайти оптимальні варіанти. Жоден знак не має такої працездатності, як Діва. Вони першокласні помічники керівника, інспектори, аналітики, статистики або бухгалтери. Діва завжди все тримає під контролем. Але цей знак дуже критичний, нетерпимий до недоліків.

        ТЕРЕЗИ (24.09-23.10). Сфери діяльності: мистецтво, педагогіка, економіка, наука, обчислювальна техніка, юриспруденція.

Яка робота підходить. Цей знак завжди знаходиться у пошуках гармонії. З них виходять відмінні фахівці в області внутрішнього аудиту або незалежні експерти. Головне, щоб від їхніх дій відбувалися певні позитивні зміни. Репутація дипломата і миротворця передбачає успішну кар’єру адвоката або судді, соціального працівника, посередника, радника, кадровика.

        СКОРПІОН (24.10-22.11). Сфери діяльності: філософія, філологія, фізика, хімія, сільське господарство, мистецтво, банківська справа.

Яка робота підходить. Скорпіон володіє проникливим розумом. Комбінуючи логіку з інтуїцією, Скорпіон стає відмінним стратегом, який буквально гіпнотизує людей, змушуючи їх робити те, що йому потрібно. Зі Скорпіона вийде відмінний касир, внутрішній аудитор, кризовий керуючий, а також слідчий, криміналіст або хірург.

        СТРІЛЕЦЬ (23.11-21.12). Сфери діяльності: мистецтво, правознавство, медицина, філологія, авіація, геологія.

Яка робота підходить. Бізнес для Стрільця – це захоплююча пригода. Стрілець володіє відмінними ораторськими здібностями. Тому Стрільці часто працюють у сфері вищої освіти. Розробляють авторські методики. Значна їх частина зайнята в юриспруденції і галузі консалтингу. Слабкі сторони – імпульсивність і прямолінійність.

        КОЗЕРІГ (22.12-20.01). Сфери діяльності: наука, торгівля, промисловість, дипломатія, будівництво, архітектура, гірнича справа, філософія, теологія, мистецтво.

Яка робота підходить. Козерогам потрібна робота, що дозволяє досягти стабільності. Здатність концентруватися, терпіння, працьовитість роблять його незамінним, він відмінно справляється з рутиною, з тією роботою, де потрібна увага, чіткість, акуратність.

        ВОДОЛІЙ (21.01-19.02). Сфери діяльності: наука, техніка, мистецтво, філософія, педагогіка.

Яка робота підходить. Водоліям потрібна робота, яка дозволить вести незалежний спосіб життя, вільний від рутини і жорстоких правил.

Добре працювати у вільному графіку. Зацікавить Водолія все неординарне, ексцентричне, все, що пов’язане з допомогою людству. До успіху Водолія ведуть свобода, друзі і цікавість. Тому побудувати кар’єру він може лише в компанії, чия корпоративна культура ґрунтується на тих же принципах.

        РИБИ (20.02-20.03). Сфери діяльності: наука, література, музика, балет, кіно, техніка, медицина, банківська справа, педагогіка, спорт.

Яка робота підходить. Риби – знак, багатий на таланти, проте не люблять напружуватися. Риби – творча натура, тому робота повинна надихати і викликати емоції. У Риб відмінна інтуїція, талант переконання, вміння лавірувати між обставинами. Займаючись фінансами, звітністю та операціями, Рибам слід залишатися в рамках етики, закону і зберігати реальний погляд на світ.

 

 

 

 

 

 

 

Ігроманія: міф чи реальність?

Про наркотичну та алкогольну залежність ми вже наслухались доволі. Проте в еру новітніх технологій виникла іще одна, не менш небезпечна хвороба – залежність від комп’ютера.

Із створенням комп’ютера наше життя докорінно змінилося. Колись звичайний комп’ютер займав цілу кімнату – тепер є такі, які легко заховати у кишені. «Диво техніки» могли купити не всі – зараз його може дозволити собі середньостатистична сім’я. Сьогодні комп’ютер керує складними процесами на виробництві, переказами багатомільярдних сум, запуском ядерних ракет. Комп’ютер став супутником нашого життя. А ще його можна використовувати і як розвагу – можна грати в ігри! У сучасному суспільстві виникло нове поняття – «геймер» (від англ. «game» – гра). Основним заняттям «геймера» є гра в комп’ютерні ігри.

Всі сучасні комп’ютерні ігри поділяються на рольові (RPG – Role Playing Game) та нерольові. З точки зору психології, найбільшу небезпеку для психіки людини становлять саме рольові ігри, адже вони мають особливість – у рольову гру гравець «занурюється» глибше, ніж у нерольову, і повністю присвячує себе віртуальному світові. Психологи встановили, що RPG-ігри здатні викликати залежність, яка є подібною до наркоманії та алкоголізму. Залежність виникає доволі швидко – вже через півтора року, і протікає у три стадії. Перша стадія називається легким захопленням. Виникає вона вже після того, як користувач пограв у гру декілька разів і відчув особливість віртуального світу: графіку, звук, факт імітації реального життя чи фантастичних сюжетів. Стадія захоплення проявляється тоді, коли гравець відчуває постійне бажання «втекти» від реального світу у віртуальний. І з часом виникає сама залежність – у «геймера» відбувається переоцінка моральних цінностей. Якщо гравець протягом якогось часу не отримує «порцію задоволення» від гри, він починає відчувати дискомфорт, невпевненість у собі, навіть можливі приступи депресії.

Однак і нерольові комп’ютерні ігри не є повністю безпечними для психіки гравця, адже всі вони мотивуються азартом – гравець, щоб перемогти, повинен пройти усі місії або набрати більше очок. Також у нерольових комп’ютерних іграх нерідко присутні елементи жорстокості, якої і так вистачає у нашому житті. Телебачення робить нас спостерігачами жорстокості, а комп’ютерні ігри – учасниками, крім того, дитина дивиться телевізор лише декілька годин, а на проходження звичайної відеогри може витратити до 100 годин.

Комп’ютерна гра легко задовольняє потреби підлітка, адже можна почувати себе героєм, втекти від проблем, стати ідеальним. Однак це лише омана, ілюзія, не більше, ніж самообман. Часто «геймерами» стають люди, у яких не склалося особисте життя або присутня невпевненість у собі та своїх силах. Однак, витрачаючи свій час на «розвиток себе» у грі, вони деградують у реальності».

Дослідження японських вчених довели, що всі комп’ютерні ігри стимулюють лише ті частини головного мозку, які відповідають за зір та пересування. Натомість, не розвиваються лобові долі мозку, що відповідають за поведінку, пам’ять, емоції, навчання.

Окрім шкоди для психіки, комп’ютерні ігри негативно впливають і на фізичне здоров’я. Дитина веде малорухомий спосіб життя, адже в основному проводить весь свій вільний час, сидячи за комп’ютером. Замість того, щоб «традиційно» займатися спортом, наприклад, футболом, перевага віддається симуляторові «FIFA». Також, безпосередній вплив чиниться на зір. «Навіть для дорослої людини, яка хоче зберегти свій зір, як зазначають лікарі-офтальмологи, доречно перебувати за монітором не більше, як 1,5 години. Потім потрібно обов’язково зробити перерву. Дітям взагалі рекомендовано проводити не більше 45 хвилин, підліткам — двічі по 45 хвилин на день». Розумієте, що такі норми навряд чи дотримуються. Ще однією проблемою є небезпечне випромінювання. Монітор є джерелом різного роду випромінювань, найнебезпечнішим є гамма-випромінювання. Як відомо, найбільше цього випромінювання дає задня панель дисплея. Удома зазвичай його «відводять» до стіни, однак нерідко у офісах та комп’ютерних клубах для того, щоб використовувати приміщення «по максимуму», комп’ютери ставлять впритул один до одного задніми панелями. Користувачі буквально «розстрілюють» один одного небезпечним випромінюванням».

Сьогодні без комп’ютера важко уявити будь-яку сферу людського життя. Однак, його потрібно використовувати лише тоді, коли це справді потрібно, а не проводити біля монітора весь свій вільний час.

Отже проблема є. Суспільство не звертає на це належну увагу. А комп’ютер продовжує заманювати у віртуальний світ все більше і більше людей, роблячи їх залежними. Ну чим не сюжет для фантастичного фільму про те, як комп’ютер зробив людей своїми рабами?!

 

Індивідуальні особливості аудіалів, візуалів та кінестетиків

 

        Щоб зрозуміти до якого типу відноситься ваша дитина нам потрібно звернути увагу на:

       Словник спілкування. Візуали в своєму мовлені вживають дієслова, прикметники та іменники, зв’язані в основному з зором (дивиться, спотерігати, картина, на перший погляд, прозорий, яскравий, як бачите і т.д.). Для аудіала характерне вживання слів, зв’язаних з слуховим сприйманням (голос, послухайте, обсудити, тиша, мовчазний, голосний, багатозвучний і т.д.). Словник кінестетика в основному включає слова, описуючі відчуття та рухи (схвачувати, м’який, теплий, гнучкий, дотик. Хороший нюх, тощо)

       Напрямок погляду. У візуалів при спілкуванні погляд направлений в основному вгору, у аудіалів – по середній лінії, у кінестетиків до низу.

       Достатньо поставити перед учнем складне запитання і подивитися на раптову реакцію – рух глазних яблук вже можна припустити, яким чином учень отримує доступ до інформації.

 

 

        Особливості уваги. Кінестетику взагалі важко концентрувати свою увагу, і його увагу можна відволікти будь чим; аудіал легко відволікається на звуки; візуалу шум практично не заважає.

       Особливості запам’ятовуваня. Візуал пам’ятає , те що бачив, запам’ятовує  картинами. Аудіал  – те що обговорював; запам’ятовує слухаючи. Кінестетик пам’ятає загальне враження: запам’ятовує рухаючись.

       Також до якого типу належить можна визначити із зовнішності. Наприклад,  дуже часто візуали можуть бути достатньо худі та сутулі. Зазвичай в них тонкі губи. Звична  гримаса – трішки при підняті брови як знак уваги. Голос, частіше за все - високий. Візуали сидять зазвичай прямо, стоять також. Якщо сутулиться, голову все рівно задирає до гори. Дистанція така, щоб краще бачити вчителя. Тому зазвичай сідають на віддалені парти, щоб збільшити поле зору.

       Для візуала важливо, щоб все було красиво. Вони навіть готові вдягти щось яскраве, красиве, ефектне, але не зручне. Це не означає, що в них обов’язково не зручний одяг, просто зовнішній вигляд  для них важливіший. І ви навряд побачите його брудному, пом’ятому  одязі – не з правил пристойності, а по вимогам естетики.

       Взагалі візуальна система вдала для вигадувань та мрій. Це тип людей, котрих в кінематографі в першу чергу приваблює робота оператора, костюмера та спеціаліста по ефектам.

       Для візуалів зір і слух – це єдина система. Якщо вони не бачать, то ніби і не чують.

       Положення аудіала – вони сидять прямо, але з легеньким нахилом вперед. У них є достатньо характерна «телефонне положення» –  голова трішки нахилена набік, ближче до плеча. Щодо тіла сказати що-небудь важко, особливо характерних ознак  немає. Але  поговорити вони люблять. Це для аудіалів все, вони живуть в розмовах, мелодіях, звуках, ритмах. Вони тільки й шукають нагоди поговорити – для них не існує риторичних запитань. Якщо ви, як життя, вони вам чесно почнуть розповідати, як життя. При чому вони можуть не особливо спиратись на аудіальні слова, а користуватися і візуальними та кінестетичними, при чому у великій кількості. Аудіали люблять діалоги ( і в книжках, і в фільмах) – вони їх чують всередині себе і розповідати оточуючим. При чому зміст собою ролі не грає, найголовніше – голоси, які звучать всередині і рвуться назовні. До речі голос у аудіалів зазвичай виразний, глибокий, мелодичний, часто хороший музикальний слух.

       А ось м’які зручні меблі, як би призиваючи лягти та рослабитись  полюбляють кінестетики. Це люди які цінують зручність, комфорт і уважно відносяться до свого тіла. Воно в них достатньо  плотне, губи – широкі, повнокровні. Кінестетики зазвичай сидять з нахилом вперед, часто сутуляться . Говорять вони повільно, голос часто глухий і низький.

       Це ті люди, які можуть носити стару, подерту кофту тільки тому, що вона зручна. А який у неї зовнішній вигляд не так суттєво.  Люблять бути близько коло співрозмовника, щоб поторгати його. Кінестетики – це люди дії. Їм необхідно рухатись, бігати, розкручувати, торкатися, пробувати і нюхати. Це їх спосіб сприймання світу, по іншому просто вони нічого не розуміють. Правда це не означає, що кінестетики дуже рухливі люди, просто їхній головний інструмент сприймання світу – це тіло, а спосіб – рух, дія. Навіть якщо вони читають інструкцію, їм необхідно відразу ж спробувати, що там написано, на практиці, інакше вони просто не сприймуть текст. В книжках та фільмах їх, восновному цікавить сюжет, а діалоги і яскраві описання вони опускають за непотрібністю.

       Кінестетики звичайно досить слабо планують – в цій системі немає можливостей щось вигадувати. При чому кінестетики важко переносять стрес та депресії

 

Поради для батьків та вчителів   
При виконані роботи на уроці чи вдома рекомендується:
  • візуалу дозволяти мати під рукою листок, де в процесі усвідомлення і запам’ятовування матеріалу він зможе креслити, малювати, штрихувати і т.д.;
  • аудіалу не робити зауваження, якщо він в процесі навчання видає якісь звуки, ворушить губами – так йому легше справлятись з завданням;
  • кінестетика не заставляти сидіти довгий час нерухомо, обов’язково дати йому можливість моторної розрядки (сходити за крейдою, журналом, писати на дошці, вдома – сходити до іншої кімнати); запам’ятовування матеріалу в нього відбувається легше під час руху.

 

Зрозуміло, що дуже важливо спілкуватись з учнем «на його ж мові»:

  • з візуалом використовуючи слова, описуючі колір, розмір, форму,місце роз положення; виділяючи різні пункти чи аспекти змісту; записуючи дії,використовуючи схеми, таблиці, наочні посібники та ін.
  • з аудіалом використовувати варіації голосу (паузи, висоту, гучність), відображаючи тілом ритм мови ( особливо головою) з швидкістю, характерною для цього типу сприймання;
  • з кінестетиком використовуючи жести, доторкання і типічну для них повільну швидкість розумових процесів; пам’ятати , що кін естетики навчаються за допомогою  м’язової пам’яті; чім більше перебільшення, тим краще для запам’ятовування.

       Зауваження також повинні бути на мові учня, так буде кращий ефект. Наприклад візуалу краще покачати головою чи погрозити пальцем; аудіалу – сказати пошепки «шшшш»; кінестетику – покласти руку на плече та похлопати по ньому.

 



Хто відчуває цей світ?

 

 

       Мені подобається спостерігати за тим, як морські хвилі набирають силу, несуться до берега і розбиваються об каміння, - сказав Візуал.

       - Мені подобається чути могутній шум моря, часом він затихає, а часом я навіть не чую вас, - відповів Аудіал.

       - Мені подобається вдихати запах моря, мені подобається, як невгамовний вітер куйовдить моє волосся, мені подобається відчувати смак солі на губах, - поділився враженнями Кінестетик.

       Так по-різному три людини сприймають море. Так по-різному візуали, аудіали і кінестетики пізнають навколишній світ. Візуал - за допомогою зору, Аудіал - через слух, а кінестетик живе почуттями та рухами. Давайте поговоримо про тих, чиє життя - це відчуття, про кінестетика.

       Коли дитина тільки з'явилася на світ, у нього слабко розвинені органи зору і слуху. Тому всі малюки з самого початку кінестетики. Для них важливо дотик мами, для них важливо і самим доторкатися до всього, все пробувати на смак. У міру дорослішання дитини ми ставимо перед ним ряд заборон: "Не валяйся на землі - забруднитися, не чіпай кішку - подряпає, не берись за кухоль - гаряче". У зв'язку з цим він переходить на інші форми сприйняття світу.

       Визначити, до якого типу більшою мірою відноситься ваша дитина, досить просто. Потрібно попросити його розповісти, як пройшов його день. У цьому випадку кінестетики будуть використовувати багато слів, що позначають якісні характеристики предмета (теплий, м'який, приємний та ін), а також дієслова (бігати, ходити, котити, розмахувати та ін.) Справа в тому, що кінестетики живуть емоціями, почуттями і рухом. Тому спілкуватися з дитиною - кінестетиком слід використовуючи жести і дотик, досить повільно переварюючи інформацію. Навіть лаючи малюка за витівки, недостатньо буде погрозити пальцем або ж виявити невдоволення лише словами - необхідно доторкнутися до нього, покласти руку на плече, поплескати по ньому.

       Досить складно кінестетика в школі. Такій дитині важко концентрувати свою увагу, його може відвернути що завгодно. Кінестетик пам'ятає загальне враження, то є конкретні знання засвоїти йому набагато складніше. Крім того, з віком людей з таким способом сприйняття стає менше, тому вчителі рідко бувають кінестетиків, а значить, і навчають дітей так, як самі звикли отримувати інформацію: через сигнальні таблиці, схеми або кілька разів промовляючи важливе.

       Дитина з працею буде запам'ятовувати побачене або почуте, якщо це не буде асоціюватися у нього з якимись відчуттями або діями. Наприклад, удари в долоні в ритм вірша при його заучуванні. Удома, коли ваша дитина робить завдання, не забороняйте йому перериватися і рухатися - сидіти весь час над однією справою, для нього нестерпно важко. Обов'язково потрібно давати йому можливість рухатися. Нехай допоможе вам у прибиранні по будинку або просто зробить фізичні вправи.

       Кінестетики важко переносять стрес і дискомфортні ситуації, вони в усі ці переживання занурюються. Тому слід якомога більше говорити з дитиною про те, що він відчуває, що його турбує.

       Як же багато складнощів виникає у людей-кінестетиків! Але є у них один величезний плюс, який перекриває всі мінуси. Ці люди відкриті світу, їм все цікаво, вони з довірою ставляться до оточуючих, натомість отримуючи масу позитивних емоцій! А з усіма проблемами можна впоратися.

       Крім того, важливо розуміти, що якщо у вашого малюка переважає один із способів сприйняття, то інші органи чуття у нього все одно працюють. Щоб дитина ще активніше користувався ними - розвивайте їх. Чим більше каналів для сприйняття інформації відкрито, тим ефективніше йде процес навчання.

 

Особливості поведінки учнів  з різними типами сприймання в навчальному закладі

 

       У батьків та вчителів є багато можливостей поспостерігати за різними типами учнів та, як вони себе поводять за буденними справами. Наприклад, подивитися хто як записує домашнє завдання. Припустимо, воно записане на дошці:

  1. Візуали: поспішно відкриє щоденник і запише, вірніше, перепише з дошки те, що задано додому. Він надає перевагу, щоб потрібна інформація була у нього, ніж питати її в інших. Він легко сприймає її записаною саме на дошці.
  2. Аудіал: якщо захоче записати домашнє завдання в школі, то, скоріше за все, перепитає її у сусіда по парті. З слуху запише цю інформацію собі в щоденник. Дома може пере телефонувати  однокласникам і запитати , що задали. Чи попросить , щоб це зробили його батьки
  3. Кінестетики: частіше за все довго риються у себе у портфелі, дістають звідти підручники, знаходять потрібні сторінки і прямо в підручнику обведуть номери потрібних вправ.

 

       Багато що може дати спостереження за учнями під час перерви.

  1. Візуали: частіше за все залишаються в класі, якщо більшість учнів з нього виходять.  Для нього головне – можливість спокійно поринути в свої зорові образи. Але йому можуть помішати шумні діалоги аудіалів чи подвижні ігри кін естетиків. Тоді він воліє вийти в коридор, де буде спостерігати за іншими учнями чи роздавлюватись інформацію на стінах.
  2. Аудіали: використовують перерву, щоб наговоритись та пошуміть. Особливо якщо на попередньому уроці приходилося «тримати ріт на замку».
  3. Кінестетик: йому перерво потрібна для того щоб поворушитись та розі м’ятись.  

       Ці спостереження говорять про те, що кожна дитина інстинктивно вибирає   спосіб відновлення сил притаманний лише йому.

 

       Так само індивідуально потрібно  підходити до кожного з них в навчальному процесі.

       Спеціалісти кажуть, що від візуала можна вимагати швидкого розв’язування задач; від аудіала – швидкого повторення почутого їм матеріалу; від кінестетика краще не чекати не того, не іншого – він потребує іншого відношення, йому потрібно більше часу та терпіння  зі сторони вчителів та батьків.

       Погляньте, як діти переписують домашнє завдання з дошки. Візуал просто запише його в зошит чи щоденник. тому що надає перевагу мати інформацію у себе під рукою.

       Аудіал перепитає сусіда по парті і на слух запише. А скоріш за все не запише. Після уроків сяде на телефон і дізнається у однокласників.

       Кінестетик спробує перегортати підручник, знайде потрібні сторінки і прямо там обведе завдання.

       Візуал залишиться у класі, хоча переважна частина учнів вибіжить до коридору, а якщо багато залишиться він навпаки вийде. У коридорі буде спостерігати за іншими дітьми чи розглядати інформацію на стінах.

       Аудіал буде використовувати перерву, щоб порозмовляти і пошуміти.

       Для кінестетика найважливіше розім’ятися, порухатися, подуркувати.

       У класі рідко буває без зауважень. Найбільший ефект буде, якщо ви зробите його відповідно до способів сприйняття інформації даної дитини. Візуалу краще зробити сигнал рукою, аудіалу тихенько промовити: «уважно чи тихіше». А кінестетику достатньо положити руку на плече.

       Щоб успішніше учні сприймали інформаціює свої маленькі хитрощі, які можна використовувати під час уроку.

       Візуалу потрібний під рукою листочок, на якому процес осмислення і запам’ятовування матеріалу можна малювати, креслити. Можна використовувати комп’ютер і проекційну техніку для пояснення теми.

 

Орієнтири для вибору професії

Яка професія найкраще вам підійде?

Перш ніж взятися за будь-яку справу, потрібно вміло вибрати професію. При усьому величезному розмаїтті людей, усіх їх можна розділити на екстравертів і інтровертів, на людей з високим та низьким нейротизмом. Ми пропонуємо вам довідатися, які професії вам найкраще можуть підійти. Уважно прочитайте визначення соціонічних типів.

До якого типу належите ви?

Екстраверт

орієнтований на зовнішній світ, відкритий подіям;

активний, ініціативний, схильний до ризику;

відкрито висловлює свою думку;

контактний, легко знайомиться і так само легко розлучається з людьми;

співвідносить свої думки з думкою оточуючих;

добре працює у колективі.

Інтроверт

орієнтований на свій внутрішній світ і свої враження від зовнішніх факторів;

часто важко входить у нові контакти, тому має вузьке коло друзів;

прагне тиші, намагається захиститися від надлишку нової інформації;

зовні спокійний, виглядає замисленим, переважно мовчазний;

зазвичай не любить несподіванок;

добре працює наодинці.

Проте не думайте, що бути екстравертом добре, а інтровертом погано. Екстраверти, наприклад, окрім сильних якостей, мають ще й слабкі. Це імпульсивність, поверховість у почуттях, розпорошеність. Інтроверти ж сильні тим, що мають наполегливість, вміють вдумливо працювати, глибокі у емоціях і роздумах.

Як ішлося вище, люди відрізняються ще й за якістю нейротизму. Ця риса забезпечує емоційну стійкість людини.

Люди з високим нейротизмом часто бувають запальними, нервовими, надміру вразливими, важко звикають до нової обстановки. Людина з низьким нейротизмом відрізняється врівноваженістю, стабільністю, великою самоповагою, стійкістю до стресових ситуацій.

Проте, як і у попередньому випадку, кожен із типів (“нестійких” чи “стійких”) має плюси та мінуси. Люди з великим нейротизмом, зазвичай, тонкі, чуйні, схильні до співчуття. Їх можна порівняти зі скрипкою: на легкий дотик вони відповідають мелодійним звуком. Люди з низьким нейротизмом досить часто (звісно, не завжди) бувають “товстошкірими”. Вони нагадують барабан: не відчувають натяків, їм потрібно говорити все прямо “в лоб”. Але такі люди дуже працездатні, можуть вистояти у найскладнішій ситуації та не втратити самовладання.

Яка професія вам підійде найкраще?

1.   Якщо ви інтроверт і у вас високий нейротизм, ми не радимо вибирати професії, пов’язані з частими та інтенсивними контактами з людьми. Це професії бізнесмена, менеджера, вчителя, продавця. Шукайте свою майбутню роботу там, де можна працювати за письмовим столом, де можна зайнятися предметною працею – дослідженням, творчістю, щось майструвати, конструювати, моделювати тощо.

2.   Якщо ви екстраверт і у вас високий нейротизм, вам небажано вибирати професії операторського типу: льотчика, шофера, диспетчера. Ви нудьгуватимете без спілкування з людьми, у вас можуть часто траплятися помилки у роботі – аварії, поломки та інші. Не вибирайте також професії на конвеєрному виробництві, пов’язані з монотонністю.

3.   Якщо ви інтроверт і у вас низький нейротизм, вам підійде професія операторського типу, але протипоказана робота, яка передбачає спілкування з людьми (керівника, підприємця, педагога, журналіста, громадського діяча).

4.   Якщо ви екстраверт і у вас низький нейротизм, то тут для вас ідеально підходять професії менеджера, керівника, бізнесмена. У тих галузях, де передбачено інтенсивне спілкування з людьми, ви завжди досягнете успіху.

Отже, можна дійти висновку, що кожен тип людського характеру хороший по-своєму. Більшість людей виявляють риси як першого, так і другого типу. Потрібно тільки знати про свої переваги і вади і вміти використовувати їх у сфері бізнесу.

Проте для кожного з вас та чи інша професія, яка вам подобається, не може бути цілком забороненою. Існує чимало прикладів, коли людина успішно опановувала ту професію, для якої спершу “не підходила”. Насамперед за допомогою інтенсивного саморозвитку і самокомпенсування своїх слабких якостей. Інакше кажучи, і у такому випадку потрібно “зробити самого себе”.

 

 

Психологічні закономірності засвоєння інформації

Учня завжди лякає надто великий обсяг матеріалу для ви­вчення. Інстинктивно він віддаляє «день розплати», і перед самим іспитом перед ним постам величезний масив незасвоєної інформації, який за день і справді важко опрацювати.

Практика засвідчила, що спочатку слід переглянути весь матеріал і поділити його таким чином: якщо треба вивчити 120 питань за чотири дні, то в перші два опрацьовують 70 % усього обсягу, на третій — решту, на четвертий день повторюють засвоєне. При цьому складні теми треба чергувати з простіши­ми — не обов’язково вчити всі питання підряд. Найбільше учнів зазвичай непокоїть матеріал попередніх класів, тому їм слід переглядати старі підручники, щоб освіжити в пам’яті давно пройдений матеріал повною мірою.

Є певні психологічні особливості засвоєння інформації, які мають ураховувати діти та їхні батьки.

1.    «Фактор межі» — найкраще запам’ятовується інфор­мація, викладена на початку і наприкінці тексту. Середина зазвичай не затримується в голові, тому особливу увагу слід приділяти саме їй.

2.    Повторювати треба не механічно, а вдумливо, зосередив­шись на змісті. Після «завантаження» 20—ЗО % інформації, якщо її не повторювати, втрачається за перші 10 год. Щоб цього не трапилося, бажано прочитати текст, повторити його двічі, че­рез 20 хв — втретє, через 8—10 год — учетверте, через добу — ще раз. Тільки після цього можна бути впевненим, що інформація надовго «оселилася» в голові дитини.

3.    Особливість «упізнавання». Дивлячись на текст, учень відчуває, що колись він усе це вже чув, бачив, отже, витрачати час на це завдання не варто і треба переходити до наступного. Насправді ж він несвідомо сам себе обманює, і якщо не вивчити уважно те, що здавалося таким знайомим, іспит закінчиться сумно. Тож не обманюйте самі себе.

4.    Враховувати треба ще й особливість типу сприйняття. Яким чином дитина може все найкраще запам’ятати? Що їй ближче — текст, малюнок, логічна схема, мовленнєве відтворення? Знаючи свої сильні сторони, легше відповідно занотувати головне.

5.    Особистий чинник. Спробуйте знайти щось цікаве у найнуд- нішому матеріалі, проведіть якусь паралель з особистим життям, власним досвідом. Адже цікаве запам’ятовується набагато лег­ше.

Пам’ятай, що ми засвоюємо:

§  10 % того, що читаємо;

§  20 % того, що чуємо;

§  30 % того, що бачимо;

§  50 % того, що бачимо і чуємо;

§  70 % того, що говоримо;

§  90 % того, що говоримо і робимо.

Додаткові сприятливі чинники

Допомога друга. Батьки часто не дуже задоволені тим, що дитина запрошує до себе друга чи подругу для спільного вивчення питань білетів. Вважається, що в кращому разі вони просто роз­мовлятимуть не по суті. Насправді ж підготовка до іспиту вдвох має безліч переваг, звісно, якщо поставитися до неї серйозно і сумлінно. Запам’ятайте, що вчити вдвох справді не можна, а ось повторювати, «репетирувати» навіть бажано. Це доцільно робити напередодні екзамену. Можна розподілити теми за інтересами, складністю, ступенем засвоєння: один розповідає те, що другий ще не вивчив. Робити це потрібно треба чітко, детально, з емо­ційним забарвленням. Таким чином дитина мимоволі запам’ятає матеріал, який колись полінувалася вивчити. Можна проводити репетиції перед дзеркалом і наодинці. Ставте собі запитання, вголос відповідайте, слухайте свою мову.

Шпаргалка. Іноді шпаргалка і справді потрібна. Щоправда, це не означає, що терміново слід робити додаткові кишені на підкладці піджака чи пришивати їх до спідниці. Використання\ шпаргалок на екзамені часто закінчується ганебним викриттям. Вони потрібні лише тим, хто краще запам’ятовує матеріал під час конспектування. Викладений стисло (у вигляді тез), він кра­ще тримається у голові. Шпаргалки зручно перечитувати перед самим іспитом, а ось брати із собою не слід.

Настрій. Корисно навчитися вгамовувати свої почуття, щоб хоча б зовні почуватися спокійно. Щоб подолати страх, роз­повідайте самі собі вивчений матеріал, ніби ви відповідаєте перед екзаменатором. Спробуйте уявити складну ситуацію на іспиті й знайти з неї вихід. Ставте самі собі складні запитання і намагайтеся відповісти на них — переживіть свій страх ще до екзамену. Згадайте випадки свого успіху, переживіть їх ще раз, застосовуйте аутогенне тренування. Складіть для себе формули, налаштуйтеся на те, що «в мене все вийде», й повторюйте ці слова перед сном. На іспиті не втрачайте самовладання у важкі момен­ти. Складіть план своєї відповіді, напишіть вступ для кожного випадку — це теж заспокоює.

Допомога батьків. Батьки часто забороняють своїм дітям перед іспитом займатися спортом, спілкуватися з друзями «не у справі», зачиняють удома, відбирають мобільний, вимикають телевізор, тобто прагнуть оберігати інтелектуальну діяльність свого сина чи доньки від сторонніх впливів. А бажано було б не провокувати конфлікти, не нагнітати і без цього напружену обстановку. Треба емоційно захистити дитину — запросити на спільну поїздку чи прогулянку, поговорити про життя.

Робота над собою. Уявіть, що ви на іспиті, що перед вами строгий екзаменатор, і спровокуйте в собі відповідні емоції. У цей момент повільно і глибоко дихайте. Прорепетируйте відповідь на один із екзаменаційних білетів. Такі вправи треба виконувати щодня. Зняти нервове напруження допомагає дихальна гімнас­тика: повільно вдихайте повітря, почергово напружуючи м’язи рук, ніг, а потім повільно розслабляйте.

Аутотренінги. За кілька днів до екзамену проводьте прості тренінги, які налаштовують на успішний результат, п’ятнадцять разів промовляйте, навіть не задумуючись над змістом, такі слова: «Я спокійний. Я впевнений у собі. Я знаю предмет. Я добре складу екзамен». Якщо засинаєте над підручником, помасажуйте 5 се­кунд точку між великим і вказівним пальцями руки, можна роз­тирати долонями вуха. Допомагає і масаж біологічно активних зон на зовнішньому боці литок на чотири пальці нижче від колін.

 

 

 

Тренінг "Профілактика ВІЛ/СНІДу на робочих місцях" в с. Піщанка, Дніпропетровська обл. 

 

Вправи на підвищення усвідомлення власної значущості, цінності

«Побачити себе по-іншому»

 

Тренінг для вчителів Запорізької області "Профілактика ВІЛ/СНІДу"

 

Арт - терпія з учнями 4 класу

 

Тренінгове заняття "Інформування про мінну небезпеку" для учнів початкової ланки

 

Тренінг "Інклюзивна освіта - рівень свідомості нації" у м. Запоріжжі

 

Тренінгове заняття "Ми - діти з планети добра" 

 

Тренінг "Інформування про мінну небезпеку" в м. Запоріжжя

 

Бесіда  «Мої цілі. Мій ідеал»

 

Заняття з елементами тренінгу «Пори року моєї душі»
 

Тренінг з учнями  «На порозі дорослого життя»

 

Робота в групі продовженого дня Заняття «Креативний учень»

 

Казкотерапія "Продовж казку..."

 

Тренінгове заняття "Моральна чистота в сучасному суспільстві"

 

Арт- терапія "Сонце і квіти всміхаються дітям"

 

Флеш -моб з учнями 11 класу "Геть насильство!"

 

Тренінгове заняття "Дружба починається з усмішки"

 

Лекція по правовому вихованню «Наше право людьми зватись» 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

 Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

 Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

 Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

 

 Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

 

Поради батькам конфліктних дітей

 Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

 Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

 Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

 Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

 

Психологічний клімат сім’ї

   

    Психологічний клімат – це емоційно-психологічний настрій, який формується в родині в процесі взаємодії її членів. Настрій з’являється внаслідок того, що при безпосередніх особистих контактах всі зв’язки між людьми набувають емоційно-психологічного забарвлення, яке визначається ціннісними орієнтаціями, моральними нормами та інтересами членів родини . На думку цих науковців, психологічний клімат конкретних родин формується під впливом двох основних факторів: мікросоціальних умов життєдіяльності родини (її склад, рівень добробуту, соціальний статус) та соціально-психологічного клімату в цілому, основні елементи якого засвоюються внаслідок тісного контакту членів родини .

 Як зберегти гармонію у родинних стосунках?

 - всі члени родини спілкуються між собою, вміють слухати і чути одне одного. В суперечках враховується думка кожного;

 - відповідальність і обв’язки поділяються між всіма членами родини ;

 - члени родини підтримують одне одного, можуть виконувати обов’язки іншого у випадку зміни ситуації;

 - кожен член родини вірить у себе, має адекватну самооцінку, довіряє іншим;

 - члени родини мають спільну систему цінностей, поважають сімейні традиції;

 - цінується почуття гумору, приділяється увага духовному життю, виховується позитивне ставлення до будь-яких подій, виділяється час для спільних розваг;

 - коаліції між членами родини динамічні й мінливі;

 - члени родини створюють умови для особистого зростання, звертаються за допомогою і підтримкою до фахівців у випадку кризи чи виникнення якихось проблем.

 Тож давайте любити та поважати наших рідних, бо вони є найближчими нашими людьми…….

 

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно:

 

·          Постійно підбадьорювати ,заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

·          Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності,уміння правильно оцінити їх ,опосередковано ставитися до власних успіхів ,невдач, не боятися помилок ,використовувати їх для розвитку діяльності ;

·          Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

·          Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ;

·          Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

·          Щоб перебороти скутість ,потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор ,музики ,спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників ,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.

·          Не сваріть дитину за те,що вона посміла гніватися на вас. Навпаки,поставтеся до неї,до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

·          Тільки тоді,коли емоції згаснуть,розкажіть дитині про те,як ви переживали,коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій .

    Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування,терпимо його доти,доки воно не вибухне,як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так,щоб не принизити дитину,не звинуватити,а просто виявити своє незадоволення.

 

Рекомендації батькам щодо спілкування з агресивними дітьми:

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності, лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

 • Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об'єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

 • Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів'я про своїх друзів або колег.

 • Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.

Рекомендації батькам щодо стримування агресивної поведінки підлітків:

• Виявляти до підлітка більше уваги, любові та ласки.

 • Батьки повинні стежити за своєю поведінкою в сім'ї. Кращий спосіб виховання дітей — єдність їхніх дій.

 • Не застосовувати фізичні покарання.

 • Допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме завзятості, активності, ініціативності, перешкоджати її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості.

 • Пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки.

 • Враховувати у вихованні та навчанні особистісні властивості підлітка.

 • Надавати підлітку можливість задовольнити потреби в самовираженні й самоствердженні.

• Обмежувати перегляд відеофільмів та комп'ютерних ігор зі сценами насильства.

 • Спрямовувати енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття у спортивних секціях; заохочувати його до участі в культурних заходах.

 

Рекомендації для вчителів та батьків  

        Проживання в сучасному світі інколи стає небезпечним і психотравматичним. Найбільш незахищеними та вразливими перед психотравмою є діти та підлітки. Так, близько 45% дітей (до 18 років) переживають хоча б одну травматичну подію; від 25 до 35% дівчат віком до 16 років стають жертвами різних форм сексуального насильства; близько 10% дівчат та 1,5% хлопців до 16 років зазнають насильницького статевого акту.  Психолого-педагогічна допомога дитині, яка переживає горе, вимагає від дорослих не лише володін-ня конкретними формами спеціально организованої психотерапевтичної допомоги, а й вмінням в межах повсякденного життя допомогти їй пережити горе, підтримати, запобігти розвитку неврозів. Оволодіння такими прийомами необхідне батькам, учителям, вихователям, всім дорослим, які працюють із дітьми, й можуть зустрітися з ситуацією, коли дитині потрібна допомога, підтримка, розуміння.  Третина осіб, що пережили психічну травму, видужують спонтанно, дві третини страждають на вищезазначені розлади психічної діяльності, 50% з усіх душевних розладів внаслідок психотравми належать посттравматичному стресовому розладу.

           Батьки і вчителі зазвичай розповідають дітям про прояви життя, але прагнуть уникати розмов і пояснень із приводу смерті. Проте досвід показує, що в сім'ях, де тема смерті не заборонена, де в доступних формах відповідають на запитання, дитина виявляється краще підготовленою до серйозних втрат, ніж у сім'ях, де дорослі всіляко ухиляються від таких розмов. Проте ідея ознайомлення детей із цією сумною стороною життя зустрічає значний опір дорослих, які вважають, що дітей слід захищати від подібних думок[3].
         Найскладніше—повідомити дитині про смерть близької людини. Краще, якщо це зробить хтось із рідних. Якщо це неможливо, то повідомити повинен той дорослий, якого дитина добре знає й довіряє.
       Дитина може продемонструвати спалах гніву стосовно того, хто повідомив їй про смерть близької людини. Не потрібно в цей момент умовляти дитину взяти себе в руки, заспокоїтися, бо горе, не пережите вчасно, може повернутися через місяці або роки.  
         Бажано, щоб дитина говорила про свої страхи, але не завжди легко її до цього спонукати. Потреби дитини здаються нам очевидними, проте мало хто з дорослих розуміє, що дитині потрібне визнання її болю і страхів.
         Вважається, що після похоронів життя сім’ї приходить у норму: дорослі повертаються на роботу, діти—в школу. На думку А.Андрєєвої [2], саме в цей момент втрата стає найбільш гострою. Через деякий час після трагедії в дитини може початися енурез, заїкання, сонливість або безсоння, вона починає гризти нігті, смоктати палець тощо.
          Повернення до школи може бути важким.  В цей період важко й боляче сприймаються будь-які слова навіть від добрих знайомих.  Коли дитина прийде до школи, вчитель повинен сказати їй, що знає про її горе, щоб дитина не відчувала байдужість із боку вчителя.
1. Спостерігайте за змінами поведінки дитини. У перші тижні спостерігаються негативні реакції. Ставтеся до цього терпляче, не показуйте свого здивування, не дійте всупереч дитині.
2. Поговоріть з дитиною, якщо вона цього хоче, знайдітъ час вислухати її. Це не завжди легко зробити, та все ж спробуйте. Поясніть дитині, що ви хочете поговорити з нею, виберіть слушний для цього час. Під час розмови будьте уважними.
3. Оточуйте дитину любов'ю, увагою і фізичною турботою. Обійміть її, візьміть за руку. Дотик має для дитини величезне значения. Це дозволяє дитині відчути, що ви піклуєтеся про неї й готові їй допомогти. Саме зараз вона потребує любові, розуміння й підтримки.
4. Приверніть кращих друзів до дитини. Якщо вам вдасться зібрати кращих друзів дитини, поясніть їм, що, коли вмирає хтось, кого ви любите, розмови про цю людину допоможуть зберегти про неї добру пам'ять. Серед товаришів дитини може бути той, хто зможе її підтримати у «важку хвилину» в школі.
5. Будьте готові до запитань і завжди будьте чесними у відповідях. Дітей часто цікавлять питания народження і смерті. Дуже важливо знати культурний рівень сім’ї дитини, її релігійні установки.
6. Дайте дитині можливість висловлювати свої емоції відкрито. Не допускайте, щоб одна дитина виражала свою агресію за рахунок інших дітей. Для зменшення агресії маленькій дитині дайте різні коробки, ящики, папір, який можна м'яти, ламати й бити. Підлітку доручіть фізичну роботу, що вимагає значних зусиль. Якщо ваші очі наповнилися сльозами, не приховуйте цього. Покажіть дитині, що плакати не соромно. Заборона сліз протиприродна для малюка и навіть небезпечна, але не потрібно примушувати дитину плакати, якщо вона не хоче. Говоріть із нею про свої власні почуття.
7. Поясніть дитині, якщо вона вважає себе винною в смерті близької людини, що це не так.
8. Не слід вимовляти таких фраз, як «Скоро тобі буде краще». Ефективніше буде сказати: «Я знаю, що ти відчуваєш, і теж не розумію, чому твоя мати померла такою молодою. Я тільки знаю, що вона любила тебе, і ти ніколи не забудеш її». Визнайте право дитини на переживания.
9. Не перекладайте на дитину обов'язки дорослих («Ти тепер чоловік, не засмучуй маму своїми сльозами» — так інколи говорять навіть 8-річній дитині).
10.Налагодьте співпрацю в інтересах дитини: батьків з вчителями, вчителя з батьками.
11 . Не шкодуйте часу, коли, вкладаєте дитину спати. Розмовляйте з нею, заспокоюйте. Якщо потрібно, залишіть увімкненим нічник.
12. Встіновіть зв'язок між минулим і майбутнім дитини. Поясніть дитині, що життя продовжується. Покажіть перспективи майбутнього.
13. Спостерігайте за дитиною, коли вона грається. Сприяйте іграм, які знімають напруження. Дитина, яка перенесла травму, повинна мати можливість гратися з піском і водою. Корисними також будуть ліплення з пластиліну і малювання фарбами. Ці ігри й заняття мають сильний психотерапевтичний ефект.

      З метою формування гнучкої стратегії поведінки, правильного емоційного реагування та саморегуляції, зняття психофізіологічних «затисків» і оволодіння прийомами релаксації стану учням можна запропонувати програму емоційно-вольової регуляції стану стійкості до стресу.

1. Налаштовування на оптимальний емоційний стан.
         Учневі пропонують подумки пов’язати схвильований, тривожний емоційний стан з однією мелодією, кольором, пейзажем, жестом; спокійний, розслаблений стан пов’язати з іншою мелодією, кольором, пейзажем, жестом, а впевнений активний стан пов’язати з третьою мелодією, кольором, пейзажем, жестом. У ситуації стресу згадати спочатку першу мелодію, пейзаж або колір, потім другу, а потім третю мелодію, колір, жест, і повторити цей спогад кілька разів.
2. Приємний спогад.
         У ситуації стресу для того, щоб позбутися тривоги і зайвого хвилювання, згадати і якомога яскравіше уявити (бажано детально) відчуття, ситуацію, у якій учень відчував повний спокій, був розслабленим (прогулянку полем, лісом, берегом моря або будь-яку іншу приємну ситуацію).
3. Контроль експресії.
         З учнем треба обговорити те, у яких жестах, інтонаціях, усмішці виражається страх, упевненість, спокій. Учню самому корисно потренувати жести, усмішку, погляд у  впевненому, спокійному стані перед дзеркалом, а інтонацію – за допомогою магнітофонного запису.
4. Корекція стану через зміну поведінки в ситуації підвищеного нервового напруження.

      Зміну поведінки можна почати з:
а) уявного тренування. Ситуацію, що викликає тривогу, заздалегідь детально уявляють у важких моментах, що викликають негативне переживання, детально продумують власну поведінку;
б) потім можна провести репетицію.
      Програти з учнем ситуацію, що викликає в нього тривогу, виконуючи роль суворого екзаменатора або глузливого однокласника. Репетитор може зненацька змінити тон розмови,перейти до агресії, висловити нетерплячість, перервати учня, навіть грубо. Учень повинен на всі випадки відпрацювати "способи поведінки”;
в) учень може порепетирувати для себе нову поведінку, уявляючи образ улюбленого кіногероя, впевненого, холоднокровного "супермена” – увійти "в образ” і спробувати наслідувати його, "пожити” в ролі людині, якій щастить.

          Перенесені психотравмуючі події в дитинстві, в великій мірі підвищують ризик психічних розладів в підлітків та дорослих. Важкі  травми викликають порушення особистісного розвитку, низьку самооцінку, порушення міжособистісних стосунків (в тому числі подружніх та батьківства) у дорослому віці  протягом тривалого часу, інколи – все життя. Тим актуальнішим вбачається бажання та вміння оточуючих в межах повсякденного життя допомогти дитині  пережити горе, підтримати, запобігти розвитку неврозів.

 

 

 

5 шляхів до серця дитини.

Поради батькам

Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їм лише зрозумілий сленг, але i нас - дорослих - також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не завжди можемо висловити свої думки. Але ще гipше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття i любов на зрозумілій їй мові.

Чи вмієте ви говорити на мові любові?

Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. I якщо батьки знають цю «мову», дитина краще зрозуміє їx.

Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов - це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю i щедрою людиною.           

Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.

 

Впевненість у любові оточуючих.

Коли дитина впевнена у любові оточуючих, вона стає більш слухняною, допитливою. 3 цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими зустрічається. Ця впевненість для нього - як бензобак для автомобіля! Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце. Як цього досягти? Звичайно, любов'ю. Проявляти саме той спосіб прояву любові, який є найбільш зрозумілим для дитини, знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів.

Батьківська любов повинна бути безумовною, адже справжня любов умов не виставляє. Безумовна любов - це найвища форма любові! Адже ми любимо дитину просто за те, що вона є, незалежно від того, як  вона поводить себе. Ми всі це розуміємо, але іноді не відаємо собі звіту в тому, що нашу (батьківську) любов дітям доводиться завойовувати. Батьки люблять дитину, але з поправкою: вона повинна добре навчатися i гарно себе поводити. I лише у цьому випадку вона отримує подарунки, привілеї та схвалення. Звичайно, ми повинні навчати i виховувати дитину.

Але спочатку необхідно наповнити серце дитини впевненістю у нашій безумовній любові! I робити це треба регулярно, щоб ця впевненість не випарувалась. Тоді у дитини не виникає страху, провини, вона буде відчувати, що потрібна. Безумовну любов ніщо не може похитнути. Ми любимо дитину, навіть якщо вона некрасива i зірок з неба не дістає. Ми любимо її, якщо вона не виправдовує наших надій. I найважче - ми любимо її, щоб вона не зробила. Це не означає, що будь-який вчинок дитини ми виправдовуємо. Це означає, що ми любимо дитину i показуємо їй це, навіть якщо її поведінка не найкраща.

Спілкуючись з дітьми, необхідно частіше нагадувати собі:

1. Перед нами діти.

2. Вони поводять себе як діти.

3. Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.

4. Якщо ми виконуємо свої  батьківські обов'язки i любимо дітей, незважаючи на їx витівки, вони, подорослішавши, виправляються.

5. Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчують. Тоді вони гублять впевненість у собі й не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить, не можуть контролювати їx, поводитись більш зріло.

6. Якщо перш, ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їx бачити, вони стануть невпевненими у собі: «скільки не намагайся - вимоги надто високі». А в результаті - невпевненість, тривожність, занижена самооцінка та озлобленість.

7. Якщо ми любимо їx, не дивлячись ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі.

 

Найголовніше - ЛЮБИТИ!

Перші роки. Для немовляти молоко i ніжність - синоніми. Воно не розрізняють такі речі, як їжа та любов. Без їжі дитина не виживе, i без любові також. Якщо дитина не знає прихильності, вона помирає емоційно, вона не здатна жити повноцінним життям. Майже усі дослідження доводять, що емоційний фундамент закладається протягом перших півтора років. Особливо вагому роль тут відіграють взаємини дитини з матір'ю. Їжа, яка забезпечує майбутнє емоційне здоров'я, це:

• дотик;

• ласкаві слова;

• ніжна опіка.

Та дитина росте. Вчиться ходити, говорити, вона все більше усвідомлює себе як особистість. Вона відокремлює себе від інших - є вона, є інші. Вона, як i раніше, залежить від матері, але тепер розуміє, що вона i мама - це не одне й теж саме.

Дитина стає старшою i тепер може любити більш активно. Тепер вона не просто отримує любов, вона може на неї відповісти! Дитина ще не готова до самовіддачі. Вона по-дитячому егоїстична. Але протягом наступних років її здатність виражати любов зросте. I якщо дитина, як i раніше, відчуває любов старших, все частіше вона буде ділитися своєю.

Підлітковий вік. Перехідний вік сам по собі не загрозливий, але дитина, яка вступає в нього без впевненості у любові оточуючих, особливо вразлива. Вона не готова зустрітися з такою кількістю проблем. Діти, які не знали безумовної любові, самотужки привчаються давати любов «по бартеру» - в обмін на щось. Вони дорослішають, стають підлітками, в ідеалі оволодіваючи до того часу мистецтвом маніпулювання батьками. Доки такій дитині догоджають, вона мила й привітна, любить батьків, але як тільки щось не по її норову, вона перестає любити їх. У відповідь на це батьки, які також не вміють любити безумовно, позбавляють дитину любові взагалі. Погодьтеся - це порочне коло, у результаті якого підліток стає озлобленим i розчарованим.

Щоб дитина відчула вашу любов, ви повинні знайти особливий шлях до її серця i навчитися проявляти свою любов, виходячи з цього. Діти по-різному відчувають любов, але кожна дитина потребує її. Існує 5 способів (основних), якими діти виражають любов:

1)   дотик;

2)   слова заохочення;

3)   час;

4)   подарунки;

5)   допомога.

Якщо в сім’ї декілька дітей, то навряд мови їхньої любові співпадають. У дітей різні характери, i любов вони сприймають по-різному. 3 кожною дитиною необхідно говорити на її рідній мові любові. Але для того, щоб успішно впровадити даний шлях, нам необхідно ще раз підкреслити необхідність безумовної любові до дитини. I важливо пам'ятати, що до п'яти років у дитини неможливо встановити лише один шлях до його серця.

Дотик - один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так i для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що слова втратять усю силу i сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно i м'яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини i частіше просити її: «Ти не міг би...», «Може зробиш...», «Мені було б приємно, коли ти...». Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй; бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

Час - це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути наказаним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом - значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу в кожній сім’ї різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. I як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим власним уподобанням, а в першу чергу - своїй дитині.

Подарунок - це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами i кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу - це плата, якщо намагаєтеся підкупити її - хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо це одяг. Подарунки не обов'язково купувати. Їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки, пір’ячка, горішок тощо. Головне - придумати, як його подарувати.

Допомога. Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій, i дуже нелегких. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків - почути їx i відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять i сварять дитину, така допомога її не радує.

Допомагати дітям - не означає повністю обслуговувати їx. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх всьому, щоб i вони допомагали нам.

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову» (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога), яка веде до серця дитини.

 

Як прожити один день без нотацій?

1. Будити дитину треба спокійно. Прокинувшись, ваш син чи донька мають побачити вашу усмішку і почути ласкавий голос. Не смикайте за дрібниці, навіть якщо "вчора попереджували".

2. Не підганяйте. Вміло розраховувати час - це ваша турбота.

3. Не відправляйте дитину до школи без сніданку.

4. Не прощайтеся, даючи настанови: "Дивись, не бешкетуй", "Принеси тільки хороші оцінки". Проведіть хоча б до дверей, побажайте удачі, знайдіть кілька ласкавих слів. У вашої дитини попереду важкий день.

5. Після школи зустріньте спокійно, обійдіться без лавини запитань. Якщо дитина хоче поділитися чимось, не відмахуйтеся, не відкладайте на потім. Присядьте у затишному місці і вислухайте, це не займе багато часу.

6. Якщо вас викликають до школи (а краще самому навідуватися), зробіть так, щоб ваша розмова з учителем відбулася без дитини. А вдома не поспішайте влаштовувати сварку.

7. Кращий час для приготування уроків з 15-ї до 17-ї години. Під час приготування не "сидіть над душею". Однак підтримка потрібна: "Не хвилюйся, тобі все вдасться", "Давай разом розберемося".

8. Протягом дня знайдіть хоча б півгодини, коли будете належати тільки дитині. Не відволікайтеся на домашні турботи, телевізор, спілкування з іншими членами родини. У цей момент немає важливішої справи, ніж турботи, смуток, невдача сина чи доньки.

9. Майте не увазі: навіть "дорослі діти" люблять казку перед сном, спокійну цікаву оповідь, лагідне погладжування. Не нагадуйте перед сном неприємності, не з'ясовуйте стосунки. Напруги за день після цього ніби й не було - дитина засне здоровим, міцним сном.

 

Абетка виховання

1. Відповідайте на запитання дитини терпляче і чесно.

2. Сприймайте запитання і висловлювання дитини всерйоз.

3. Надайте дитині кімнату або куток лише для її справ.

4. Знайдіть місце, де дитина змогла б показувати свої роботи і досягнення.

5. Не лайте дитину за безладдя на столі, якщо це пов'язано з її творчим процесом. Проте вимагайте робити лад після закінчення роботи.

6. Покажіть дитині, що її люблять і приймають, безперечно, такою, якою вона є, а не за її успіхи і досягнення.

7. Доручайте своїй дитині посильні справи і турботи.

З. Допомагайте їй будувати власні плани й ухвалювати рішення.

9. Допомагайте їй поліпшувати результати своєї роботи.

10. Беріть дитину в поїздки цікавими місцями.

11. Допомагайте дитині спілкуватися з ровесниками різних культурних середовищ.

12. Не порівнюйте свою дитину з іншими, вказуючи при тому на її недоліки.

13. Не принижуйте свою дитину, не давайте їй відчути, що вона гірша за вас.

14. Привчайте дитину мислити самостійно.

15. 3абезпечте дитину книжками, іграми та іншими потрібними їй речами для улюблених занять.

16. Спонукайте дитину придумувати історії і фантазувати. Робіть це разом із нею.

17. Привчайте дитину з малих, років до регулярного читання.

18. Уважно ставтеся до її потреб.

19. Залучайте дитину до спільного обговорення загальних сімейних справ.

20. Не дорікайте дитині за помилки.

21. Хваліть за будь-які успіхи.

22. Учіть її спілкуватися з дорослими будь-якого віку.

23. Розробляйте практичні експерименти, що допомагають дитині більше дізнаватися.

24. Не забороняйте дитині бавитися з усяким непотребом - це стимулює її уяву.

25. Спонукайте дитину знаходити проблеми і потім розв'язувати їх.

26. Хваліть дитину за конкретні вчинки й успіхи і робіть це щиро.

27. Не обмежуйте теми, цікаві для дитини.

28. Давайте дитині можливість самостійно приймати рішення і нести відповідальність за них.

29. Допомагайте стати особистістю.

30. Допомагайте знаходити варті уваги телепрограми і радіопередачі.

31. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її можливостей.

32. Заохочуйте максимальну незалежність від дорослих, не втрачаючи при тому поваги до них.

33. Вірте у здоровий глузд вашої дитини і довіряйте їй.

34. Намагайтеся, щоб основну частину роботи, за яку взялася ваша дитина, вона виконувала самостійно, навіть якщо ви не впевнені в позитивному кінцевому результаті. Дайте дитині таку можливість.

35. Ведіть щоденник спостережень за розвитком вашої дитини й аналізуйте процес розвитку.

 

Заклик твоєї дитини

 НЕ ДАВАЙ, мені все, про що я тебе прошу, бо це мене розбещує, іноді я просто випробовую тебе.

 НЕ БІЙСЯ бути зі мною рішучим і вольовим. Це потрібно мені, бо дає відчуття безпеки.

 НЕ ДОЗВОЛЯЙ мені набувати поганих звичок. Надіюся, що ти допоможеш мені виявити їх ще у зародку.

 НЕ ЧИНИ так, щоб я почував себе меншим, ніж я є. Бо тоді буду поводитися нерозумно і смішно, щоб здаватися "великим ".

 НЕ КАРТАЙ мене у присутності інших. Найкраще мені допомагає, коли ти говориш зі мною спокійно і без свідків.

 НЕ ОБЕРІГАЙ мене від наслідків. Мені потрібен також і гіркий досвід.

 НЕ СПРИЧИНЮЙСЯ до того, щоб я вважав свої помилки гріхами. Це зачіпає моє почуття гідності.

 НЕ ПЕРЕЙМАЙСЯ надмірно, коли говорю: "Я тебе не люблю". Не тебе я не люблю, а твою владність, яка нищить мене.

 НЕ ПЕРЕЖИВАЙ надмірно через мої малі недуги. Вони просто привертають твою увагу, яка мені потрібна.

 НЕ БУРЧИ. Якщо будеш це робити, то я боронитимусь, "вдаючи глухого".

 НЕ ОБІЦЯЙ нерозважливо. Бо почуваюся дуже розчарованим, коли ти не виконуєш обіцянок.

 НЕ ЗАБУВАЙ, що не можу проявити себе так добре, як би мені хотілося. Тому деколи я розминаюся з правдою.

 НЕ ПЕРЕОЦІНЮЙ моєї чесності. Це мене сковує, і я починаю говорити неправду.

 НЕ ЗМІНЮЙ своїх правил поведінки з огляду на обставини. Це викликає в мені неспокій і недовіру до тебе.

 НЕ НЕХТУЙ мене, коли ставлю тобі запитання. Бо тоді я перестану тебе питати, а відповіді шукатиму деінде.

 НЕ КАЖИ, що мій страх і мої побоювання безпідставні. Вони справжні.

 НЕ НАМАГАЙСЯ мене переконувати, що ти досконалий і непомильний. Бо переживаю глибоке потрясіння, коли виявляється, що ти не такий.

 НЕ ДУМАЙ, що виправдання переді мною є нижче твоєї гідності. Чесне виправдання пробуджує, в мені велику сердечність до тебе.

 НЕ ЗАБУВАЙ, що я люблю експериментувати. Не забороняй мені робити досліди, бо без цього не буду розвиватися!

 НЕ ЗАБУВАЙ, що я швидко росту. Напевно, тобі тяжко іти зі мною крок у крок, але прошу, тебе, постарайся.

 

Криза підліткового віку

Підлітковий вік часто називають “критичним”. У психології критичними називають такі періоди розвитку, коли організм має підвищену сензитивність (чутливість) до якихось певних зовнішніх і внутрішніх впливів, дії яких саме в цей (і ні який інший) період розвитку мають особливо важливі, безповоротні наслідки. Такі періоди часто супроводяться психологічною напруженістю, перебудовою. У психології вони мають назву “вікових криз”. Це складні стани, які характеризуються більш-менш вираженою конфліктністю. Вони є істотними, статистично нормальними, тривають не довго за часом (до року). Їх називають нормативними життєвими кризами, на відміну від “ненормативних” – таких, як невротичні які мають в основі випадкові, особливі обставини (наприклад смерть батьків).

Нормативна криза підліткового віку відрізняється від інших криз (1,3 і 7 років) біль-шою тривалістю за часом і силою. Їх проявами є бурхливі негативні реакції з приводу будь-яких дій дорослих. Якщо такий стан триває надто довго і бурхливо, це може вказати шкільному психологу на наявність “ненормативної” кризи у підлітків. Якщо дорослі чуйно ставляться до підлітків, знають, розуміють і враховують їхні вікові особливості, то можливий так званий безкризовий розвиток дитини, тобто криза проходитиме у згладженій, не агресивній формі.
Підлітковий вік у своїх проявах не однорідний і має певні етапи. Так, деякі психологи (наприклад, Шерлота Блер) вбачають у підлітковому віці дві фази – негативну і позитивну. Вік негативної фази у дівчаток припадає приблизно на 11-13 років, а у хлопчиків – на 14-16.

Негативна фаза характеризується почуттям тривоги, занепокоєності, роздратованістю, диспропорцією у психічному та фізичному розвитку, агресивністю і т.д. Це період внутріш-нього метушіння, суперечливих почуттів, абстрактного бунту, меланхолії та зниженої праце-здатності.
Позитивна фаза наступає поступово. Її прояв можна побачити у почутті єдності з природою, в умінні по-новому сприймати мистецтво. З’являється новий світ цінностей, по-треба в інтимно-особистісному спілкуванні, коханні, мріях.
У психології існує розподіл на молодший і старший підлітковий вік. Вони мають певні розбіжності. Так для молодшого підлітка новоутворенням є здатність до ідентифікації, для старшого – почуття самостійності і перше кохання.
У підлітковому віці відбувається бурхлива взаємодія, взаємопроникнення зовнішньо-го середовища і внутрішнього світу дитини. У процесі цієї взаємодії йде розвиток самосві-домості підлітка. У зв’язку з цим для нього стає можливим більш глибоке і широке розуміння інших людей. Соціальний розвиток, що приводить до утворення особистості, набуває у самосвідомості опору для свого подальшого розвитку.

ХАРАКТЕРИСТИКА ВЕДУЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У школярів 5-го класу істотно змінюється зміст діяльності – ведучою стає суспільно корисна діяльність. На новому рівні протікають психічні процеси. Якісні новоутворення ха-рактеризуються інтенисивністю проявів відбувається якісне зрушення в розвитку самосві-домості, у результаті чого в підлітка формується уявлення про себе як про дорослу людину. Прагнення до дорослості і самостійності, критичне ставлення відношення до навколишніх, уміння підкорятися нормам колективного життя визначають всі інші особливості – поведінки, спрямованість активності.
Підлітковий вік характеризується значними змінами в будові тіла, у протіканні фізіо-логічних процесів, статевим розвитком.Зміни що відбуваються в цьому віці, мають пряме відношення до рухової діяльності підлітка.

ОСОБЛИВОСТІ ПІЗНАВАЛЬНОЇ СФЕРИ

Неодмінною умовою правильного виконання вправи в процесі його засвоєння є усвідомленість, розуміння виконуваних дій. Під усвідомленістю дій варто розуміти дифференційованість відчуттів, правильність сприйняття, чіткість уявлень, здатність аналізувати. У зв’язку з цим необхідно враховувати наступні особливості пізнавальних процесів підлітків. При сприйманні предмета в підлітків велику роль грає перше враження. Разом з тим тим підліток здатний до тонкого аналізу сприйманих об’єктів. Сприйняття його більш змістовне, послідовне, планомірне, що дає можливість формувати спостереження як цілеспрямоване організоване сприйняття.

Мислення в підлітка (особливо в 11 – 12 років), значною мірою носить конкретно-образний характер. При засвоєнні знань підліток прагне обпертися на наочний матеріал. Тому величезне значення має застосування при аналізі дій чітко намальованих плакатів, піктограм із найважливішими елементами вправ.
У той же час мислення в підлітковому віці стає більш логічним, системним, доказо-вим і обґрунтованим, розвивається здатність самостійно аналізувати, порівнювати, узагальнювати.

У цьому віці яскраво виявляється бажання проникнути в сутність явища, зрозуміти його причину, установити зв’язки між окремими предметами і явищами. Основний засіб фор-мування чітких уявлень підлітків – вимога правильно словесно описати виконувану вправу. Зв’язок рухового центру з другою сигнальною системою є основою цілеспрямованого, усвідомленого виконання дії.

Важливою психологічною умовою правильного засвоєння і виконання вправ є організація уваги. Увага підлітка стає усе більш довільною. Займаючись цікавою і важливою справою, підліток може зберігати тривалий час стійкість і високу інтенсивність уваги. У нього виробляється уміння швидке концентрувати і чітко розподіляти свою увагу. У той же час спостереження показують, що в підлітків увага значна погіршується в порівнянні з молодшими школярами. Це пояснюється багатьма причинами причинами. По-перше, змінюються умови життя й навчання підлітків. Світ вражень і переживань у них значно розширюється. Серйозніше стають пропоновані до них вимоги, багатобічне – обов’язку. У результаті увага часом не може справитися з великоб кількістю вражень і переживань, зосередитися на чому-небудь одному. По-друге, нерідко причиною поганої уваги може стати неврівноваженість процесів збудження і гальмування, особливо при тривалій одноманітній роботі, що зв’язано з процесом статевого дозрівання. Нарешті, неуважність підлітка може бути результатом пога-ного виховання уваги в молодшому віці. Тому вирішальне значення у вихованні і розвитку уваги підлітка має правильна організація його роботи: у нього не повинно бути ні часу, ні бажання, ні можливості відволікатися.

ЕМОЦІЙНА СФЕРА ПІДЛІТКІВ

У підлітковому віці емоційні переживання якісно змінюються, тому що змінюються і самі відносини підлітка з навколишнім світом. Більш складними стають відносини з дорос-лими, з однолітками, особливо з однолітками іншої статі. По-новому підлітки починають відноситися до навчальної діяльності і самим собі. Усе це є джерелом різноманітних, склад-них, нерідко суперечливих переживань. Разом з тим, незважаючи на загальний більш висо-кий рівень розвитку емоційної сфери в цей період, прояви емоцій недостатньо стійкі. Підлітковий вік характеризується підвищеною емоційною збудливістю, імпульсивністю, пе-ревагою збудження над гальмуванням, швидкою зміною настрою, схильністю до афектів – жагучому, різкому і бурхливому вираженню пережитих почуттів.
Отже коротка характеристика підліткового віку має такий вигляд:

1. Підлітковим ми називаємо вік з 10 до 15 років з нормативною кризою в 13 років (яка може зміщуватися за часом). Він характеризується спадом успішності, зниженням працездатності, дисгармонійністю у внутрішній будові особистості, відмирання насамперед усталеної системи інтересів, негативним, протестуючим характером поведінки.

2. Однією з головних тенденцій підліткового віку є переорієнтація спілкування з до-рослих на однолітків.

3. Провідною діяльністю для даного періоду є інтимно-особистісне спілкування, яке будується на основі морально-етичних норм.

4. Характерним новоутворенням є “почуття дорослості”, розвиток самосвідомості і самооцінки, інтересу до себе, як до особистості, критичне ставлення до оточуючих, уміння підкоряти свої інтереси нормам колективного життя, здатність до ідентифікації.

5. Діяльність (навчальна, організаційна, трудова, пізнавальна тощо) спрямована на систему відносин в різних ситуаціях.

Педагог має орієнтуватися на:

– Фізіологічні особливості дитини, початок пубертатного періоду, розвиток когнітив-ної сфери учнів уяви, процеси запам’ятовування, які протікають гірше на фоні психофізіоло-гічного розгальмування для адекватного відображення зовнішньої реальності й саморегуляції емоційного стану, й поведінки.
– Розуміння і осмислення змісту педагогами, класними керівниками ідеї адаптаційного періоду.

– – Індивідуальний підхід до учня, його можливостей, щоб не послабити нервову систе-му, не занизити самооцінку і мотивацію до засвоєння знань.

–  Розвиток і реалізація здібностей учнів.

–  Формування цінностей та ідеалів.

–  Створення програми адаптаційного періоду

–  Проведення батьківських зборів для виявлення очікування батьків в зв’язку з на-вчанням їхньої дитини в школі, ознайомлення з матеріалами адаптаційного періоду.

– Створення МППК для аналізу результатів адаптаційного періоду, створення певних рекомендацій, завдань для кожного конкретного класу. Перераховані умови сприяють ураху-ванню саморегуляції, прийнятті адекватних рішень. Для створення цих умов повинні бути задіяні усі шкільні служби, зокрема психологічна.

                                          Завдання адаптаційного періоду:

Необхідно допомогти дітям познайомитись один з одним з вчителями, з новою нав-чальною ситуацією, з умовами шкільного життя. Г. А. Цукерман називає цей період своєрідною ініціацією в новий віковий сенс, в нову систему відносин з дорослими, однолітками, самим собою. Звідси і завдання – “вирощування” власних правил взаємодії на основі реального досвіду співпраці.

Для цього необхідно:

–                       Створити атмосферу довіри, добрих відносин, комфортності, взаємо підтримки

–                       Діагностувати причини дезадаптаційного періоду

–                       Виявити ресурси розвитку самої дитини, а також можливості сім’ї і школи

– Звернути увагу до “різноголосиці” вимог

– Введення самоконтролю і самоорганізації

– Підбір корекційно розвиваючої програми, враховуючи як причини дезадаптації, так і виявлення ресурсів з ціллю дорозвитку необхідних структур дитини в штучно створених умовах і перенесення сформованих навичок в соціальну ситуацію розвитку дитини.

Відомо, що саме зараз збільшується кількість дітей, що відчувають труднощі адаптації до навчання в школі, до шкільного життя, що призводить до стійких затруднень дітей у на-вчанні, поганої дисципліни, відмови йти в школу. Першим чином для ефективності адаптаційного періоду необхідно поставити перед собою такі завдання і реалізувати їх.

Щоб уникнути проблеми адаптаційного періоду дитини п’ятикласника в першу чергу необхідним завданням є співпраця вчителів з батьками. На даному етапі необхідним є усвідомлення того, що діти переходять від молодшого шкільного віку з початкової школи, де було все налагоджене і знайоме, у більш доросле, дещо самостійніше шкільне життя. Хви-лювання дітей зрозуміле, воно обумовлене незнанням нового, невідомого, співпрацею великої кількості вчителів. Щоб уникнути зайвого хвилювання, допомогти дитині “увійти” в підлітковий період без особливих стресів, необхідно насамперед ознайомитися, вивчити психологофізіологічні особливості дитини-підлітка, його новоутворення провідний вид діяльності. Мати на увазі, щобудь-які перехідні періоди в дітей висувають специфічні про-блеми, що потребують особливої уваги. Умови навчання в середній школі висувають більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до навчальних знань. Однак рівень дітей у цьому віці не однаковий: в одних він відповідає умовам успішного навчання, розвитку, а в інших ледь досягає припустимої межі. Відбуваються зміни у психіці дитини, перебудовуються сформовані раніше життєві onmrr, шкільне навчання сприяє розвитку тео-ретичного мислення. Завдяки розвитку нового рівня мислення відбувається перебудова всіх інших психічних процесів, тобто “пам’ять стає мислячою, а сприйняття думаючим”. Отже знання психолого-фізіологічних особливостей дитини цього періоду допоможе батькам вчителям плавно провести дитину крізь адаптаційний період. Усунення причин, що спричиня-ють затруднення розвитку дитини, можливо тільки з допомогою значимих дорослих. Перераховані умови сприяють урахуванню учнями вимог педагогів, саморегуляції, прийнятті адекватних рішень. Для створення цих умов повинні бути задіяні усі шкільні служби, зокрема психологічна. При цьому проблеми дитини розглядаються як необхідні пе-решкоди в процесі його особистого росту і розвитку, пов’язанні з формуванням новоутворень як цілі розглядаючого вікового періоду, в той час, коли актуальний кризовий стан виступає в якості симптому неможливості подальшого розвитку.

Подолання перешкод, тобто вихід з критичного стану пов’язаний з виявленням індивідуальної для кожної дитини зони її найближчого розвитку, а також з організацією штучного середовища і спеціальної діяльності, що сприятиме деформуванню функцій попередніх вікових періодів при вирішенню задач даного періоду.

При цьому головними умовами при організації корекційно-розвиваючої діяльності є зміни самооцінки дитини, формування мотивації розвитку. Це пов’язано із створенням адекватної моделі потреб майбутнього і прийняттям дитини в якості моделі особистого роз-витку.

Важливою умовою благополучного розвитку дитини є співвідношення сформованості емоційного і когнітивного компоненту, що проявляється в характері його діяльності.Депресивні стани в основному характеризуються відсутністю ресурсів розвитку, тобто негативністю дитини до когнітивного особистісного зросту. Вихід із депресивного стану повинен бути пов’язаний з поступовим розвитком у дитини такого ресурсу, що також є психотерапевтичною задачею. Стан тривоги супроводжується будь-якою стресовою ситуацією. Вона може бути зменшена шляхом введення дитини в ситуацію успіху в спеціально створеному середовищі.

Однак якщо тривожність обумовлена підвищеною чутливістю, як типологічною рисою особистості то вона не може бути зменшена нижче визначеного рівня.

У випадку несформованності когнітивних процесів і навичок навчальної діяльності використовуються методи когнітивного тренінгу, які вчитель може використовувати на уроці.

Так як для молодшого підліткового віку характерним є потреба в самореалізації і самовираженні, то ряд завдань мають бути у формі творчих пошуків. Найголовніше, що діти були організовані таким чином, щоб кожна дитина внесла в загальне представлення своє індивідуальне бачення. Після чого в класі необхідно розприділити всі необхідні доручення.

Адаптаційний період в школі передбачений для створення позитивної благополучної атмосфери, прийняття дітьми і вчителем один-одного і пошук оптимальної для кожного по-зиції нової ситуації. Адаптаційний період в школі полягає в тому, щоб створити неминучий процес адаптації більш інтенсивнішим. Ефективність якого значною мірою визначає успішність навчальної діяльності, збереження фізичного і психічного здоров’я дитини.

 

 ПЕРШ НІЖ ГНІВАТИСЬ ...

        Дівчина чекала свій рейс у великому аеропорту. Її рейс було затримано, і їй довелося чекати літак протягом декількох годин. Вона купила книгу, пакет печива і сіла в крісло, щоб провести час. Поруч з нею був порожній стілець, де лежав пакет печива, а на наступному кріслі сидів чоловік, який читав журнал. Вона взяла печиво, чоловік взяв теж! Її це розлютило, але вона нічого не сказала і продовжувала читати. І кожен раз, коли вона брала печиво, чоловік продовжував теж брати. Вона розлютилася, але не хотіла влаштовувати скандал в переповненому аеропорту.
         Коли залишилося тільки одне печиво, вона подумала: «Цікаво, що зробить цей нахаба?».
         Раптом - ніби прочитавши її думки, чоловік узяв печиво, розламав його навпіл і простягнув їй, не піднімаючи очей. Це було межею, вона встала, зібрала свої речі і пішла. Пізніше, коли вона сіла в літак, полізла в сумочку, щоб дістати свої окуляри, то витягла пачку печива ... Вона раптом згадала, що сама поклала свою пачку печива в сумочку. І людина, яку вона вважала нахабою, ділився з нею печивом, не проявляючи ані краплини гніву, просто з доброти. Їй було так соромно і не було можливості виправити свою провину.
         Перш ніж гніватися, подумайте.
         Може НЕ ПРАВІ САМЕ ВИ ...

 

10 ЗАПОВІДЕЙ БАТЬКАМ

 

 

  Сім’я є головним, природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини. Саме сім’я відповідає за створення належних для цього умов.

 

 

1. Не вчіть того, із чим ви самі не знайомі. Для правильного виховання дитини необхідно знати її вікові та індивідуальні особливості.
 

2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть себе.

Ваша мета — виховати її для життя серед людей.
 

3. Довіряйте дитині. Пояснюйте, що вона робить краще, а що — гірше. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина навчиться їхсамостійно виправляти.
 

4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина має бути впевненою у своїх силах, тоді з неї виросте відповідальна людина.
 

5. Будьте терплячими. Ваше нетерпіння — ознака слабкості, демонстрація невпевненості у собі.
 

6. Будьте послідовними у своїх вимогах, але пам’ятайте — твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов’язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю й послідовністю.
 

 

7. Подбайте про те, щоб ваша дитина накопичувала досвід у спокійному темпі. Дозволяйте їй відпочивати від розпоряджень, наказів, зауважень. Нехай вона вчиться розпоряджатися собою.
 

8. Виключіть зі своєї практики вислів «Роби, якщо я так кажу!». Замініть цю форму вимоги на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це принесе тобі користь». Дитина має звикнути діяти не за наказом, а тому, що це правильно, необхідно комусь.
 

9. Оцінюючи дитину, говоріть їй не тільки про те, чим ви не задоволені, але й про те, що вас радує.Не порівнюйте її із сусідськими дітьми, однокласниками, друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора та якою сьогодні. Це допоможе вам швидше опанувати ази батьківської мудрості.
 

10.Ніколи не говоріть, що ви настільки зайняті добуванням засобів для існування сім’ї, що вам ніколи виховувати вашу дитину. Це означає: «Мені ніколи її любити».
 

 

 

Як привчити юного школяра самостійно

готуватись до уроків
Батькам на замітку:

1. Треба навчити виконувати домашні завдання систематично.

2. Починати роботу над Д/З через 1,5 - 2 годин після школи.

3. Дитина має самостійно сідати за завдання і розуміти для чого їй це потрібно.

4. Навчити дитину користуватися годинником. Сказати, що треба робити перерви (10 - 15 хв.) між роботою для активного відпочинку.

5. Навчити школяра попередньо складати план майбутніх дій, радитися з вами, як виконати завдання, а потім самостійно писати їх.

6. Допомогти розрізняти головне й другорядне, вміти зосередитись на головному.

7. Учень має повторити правила, якi вивчав на уроках.

8. Акцентувати увагу навіть на незначних перемогах, щоб дитина помічала їх і намагалася досягати більших результатів. Не забувати вiдзначити стараннiсть дитини.

9. На початку навчального року корисно контролювати, як дитина виконує домашнi завдання. Перевіряти, чи правильно вона зрозумiла пройдений матерiал. У І семестрi краще це робити щовечора, а у ІІ — контроль можна зменшити до 2 - 3 разiв на тиждень.

10. Ніколи не робіть домашнє завдання за дитину, це їй тільки зашкодить.

 

 

Десять заповідей для мами і тата майбутнього першокласника

1.     Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу дома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».

2.     Визначте загальні інтереси. Це можуть бути пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

3.     Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той й на інший продукт).

4.     Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».

5.     Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

6.     Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що вам це цікаво.

7.     Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.

8.     Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачачи світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.

9.     Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Обов’язково вийде, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

10.   Не будуй те ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

 Пам’ятка для батьків майбутнього першокласника.

      У 6 – 7 років формуються мозкові механізми, що дозволяють дитині бути успішною у навчанні. Медики вважають, що у цей час дитині дуже важко. І тисячу разів були праві наші прабабусі, які відправляли своїх нащадків у гімназії тільки у 9 років, коли нервова система вже сформувалася.

    Однак серйозних зривів і хвороб можна уникнути і сьогодні, якщо дотримуватися найпростіших правил.

Правило 1

 Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для семирічних дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у неї можуть виникнути проблеми зі здоров’ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються необхідною частиною виховання, почніть водити дитину у ці гуртки за рік до початку навчання або із другого класу.

Правило 2

 Пам’ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10 – 15 хв. Тому, коли ви з нею будете робити уроки, кожні 10 – 15 хвилин необхідно перериватися й обов’язково давати маляті фізичну розрядку. Можете просто попросити пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Почати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години.

Правило 3

 Комп’ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.

Правило 4

 Протягом першого року навчання ваше маля потребує підтримки. Дитина не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, - обов’язково хваліть! Підтримуйте, не лайте за й неакуратність у зошиті. Усе це – дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.

 

 

 

 

 

 

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки.

·          Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі  проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує  доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

·          Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

·          Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також  покажіть, що інші можуть бути краще її.

·          Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і  покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

·          Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у  голос свої можливості й результати справи.

·          Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона  була вчора чи, можливо, буде завтра).

 

 

 

 

Консультація для батьків щодо спілкування з дітьми,

які мають емоційні труднощі.

1.  Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

 2.   Не існує поганих і хороших емоцій і дорослий у взаємодії 3 дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

3.   Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій.

4.   Потрібно навчати дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до-розмови про свої почуття.  

5.   Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття. Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

 

 

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

 Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

 Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

 Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

 Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

 

Поради батькам конфліктних дітей.

 Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

 Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

 Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

 Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

 

 

Психологічний клімат сім’ї

   Психологічний клімат – це емоційно-психологічний настрій, який формується в родині в процесі взаємодії її членів. Настрій з’являється внаслідок того, що при безпосередніх особистих контактах всі зв’язки між людьми набувають емоційно-психологічного забарвлення, яке визначається ціннісними орієнтаціями, моральними нормами та інтересами членів родини . На думку цих науковців, психологічний клімат конкретних родин формується під впливом двох основних факторів: мікросоціальних умов життєдіяльності родини (її склад, рівень добробуту, соціальний статус) та соціально-психологічного клімату в цілому, основні елементи якого засвоюються внаслідок тісного контакту членів родини .

 Як зберегти гармонію у родинних стосунках?

 - всі члени родини спілкуються між собою, вміють слухати і чути одне одного. В суперечках враховується думка кожного;

 - відповідальність і обв’язки поділяються між всіма членами родини ;

 - члени родини підтримують одне одного, можуть виконувати обов’язки іншого у випадку зміни ситуації;

 - кожен член родини вірить у себе, має адекватну самооцінку, довіряє іншим;

 - члени родини мають спільну систему цінностей, поважають сімейні традиції;

 - цінується почуття гумору, приділяється увага духовному життю, виховується позитивне ставлення до будь-яких подій, виділяється час для спільних розваг;

 - коаліції між членами родини динамічні й мінливі;

 - члени родини створюють умови для особистого зростання, звертаються за допомогою і підтримкою до фахівців у випадку кризи чи виникнення якихось проблем.

 Тож давайте любити та поважати наших рідних, бо вони є найближчими нашими людьми…….

 

 

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно:

·          Постійно підбадьорювати ,заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

·          Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності,уміння правильно оцінити їх ,опосередковано ставитися до власних успіхів ,невдач, не боятися помилок ,використовувати їх для розвитку діяльності ;

·          Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

·          Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності ;

·          Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

·          Щоб перебороти скутість ,потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор ,музики ,спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників ,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.

·          Не сваріть дитину за те,що вона посміла гніватися на вас. Навпаки,поставтеся до неї,до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.

·          Тільки тоді,коли емоції згаснуть,розкажіть дитині про те,як ви переживали,коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій .

    Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування,терпимо його доти,доки воно не вибухне,як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так,щоб не принизити дитину,не звинуватити,а просто виявити своє незадоволення.

 

 

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ.

 1. Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона – єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте право прожити власне життя.

 2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.

 3. Не соромтеся виявити свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь – яких обставин.

 4. Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.

 5. Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.

 6. Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного ( бажано, щоб заборон було небагато – лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.

 7. Ніколи не давайте дитині особистих негативних оцінкових суджень: «ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати : «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».

 8. Намагайтеся впливати на дитину проханням – це найефективніший спосіб давати їй інструкцію. Якщо прохання не виконується, треба переконатись, що воно відповідає вікові й можливостям дитини. Лише тоді можна вдаватися до прямих інструкцій, наказів, що буде досить ефективним для дитини, яка звикла реагувати на прохання батьків. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують, як покарати, але майте на увазі, що фізичне покарання – найтяжчий за своїми наслідками засіб покарання . Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Покараний – вибачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

 9. Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру. Саме у процесі гри ви зможете передати необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, зможете краще зрозуміти один одного.

 10. Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть їй навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведінку свою та інших людей.

 11. Нехай не буде жодного дня без прочитаної разом книжки (день варто закінчувати читанням доброї, розумної книжки).

 12. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Щодня цікавтесь її справами, проблемами, переживаннями, досягненнями.

 13. Дозволяйте дитині малювати, розфарбовувати, вирізати, наклеювати, ліпити, працювати з конструктором. Заохочуйте її до цього, створюйте умови.

 14. Відвідуйте разом театри, музеї (спершу достатньо одного залу, щоб запобігати втомі, а згодом поступово, за кілька разів, слід оглянути всю експозицію), організуйте сімейні екскурсії, знайомлячи дитину з населеним пунктом де ви мешкаєте.

 15. Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці (підримуйте ініціативу й бажання допомагати вам).

 

 

 

 

 

 

 

Рекомендації батькам щодо спілкування з агресивними дітьми:

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності, лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

 • Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об'єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

 • Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів'я про своїх друзів або колег.

 • Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.

Рекомендації батькам щодо стримування агресивної поведінки підлітків:

• Виявляти до підлітка більше уваги, любові та ласки.

 • Батьки повинні стежити за своєю поведінкою в сім'ї. Кращий спосіб виховання дітей — єдність їхніх дій.

 • Не застосовувати фізичні покарання.

 • Допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме завзятості, активності, ініціативності, перешкоджати її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості.

 • Пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки.

 • Враховувати у вихованні та навчанні особистісні властивості підлітка.

 • Надавати підлітку можливість задовольнити потреби в самовираженні й самоствердженні.

• Обмежувати перегляд відеофільмів та комп'ютерних ігор зі сценами насильства.

 • Спрямовувати енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття у спортивних секціях; заохочувати його до участі в культурних заходах.

 

 

 

 

 

5 шляхів до серця дитини.

Поради батькам

Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їм лише зрозумілий сленг, але i нас - дорослих - також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не завжди можемо висловити свої думки. Але ще гipше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття i любов на зрозумілій їй мові.

Чи вмієте ви говорити на мові любові?

Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. I якщо батьки знають цю «мову», дитина краще зрозуміє їx.

Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов - це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю i щедрою людиною.           

Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.

 

Впевненість у любові оточуючих.

Коли дитина впевнена у любові оточуючих, вона стає більш слухняною, допитливою. 3 цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими зустрічається. Ця впевненість для нього - як бензобак для автомобіля! Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце. Як цього досягти? Звичайно, любов'ю. Проявляти саме той спосіб прояву любові, який є найбільш зрозумілим для дитини, знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів.

Батьківська любов повинна бути безумовною, адже справжня любов умов не виставляє. Безумовна любов - це найвища форма любові! Адже ми любимо дитину просто за те, що вона є, незалежно від того, як  вона поводить себе. Ми всі це розуміємо, але іноді не відаємо собі звіту в тому, що нашу (батьківську) любов дітям доводиться завойовувати. Батьки люблять дитину, але з поправкою: вона повинна добре навчатися i гарно себе поводити. I лише у цьому випадку вона отримує подарунки, привілеї та схвалення. Звичайно, ми повинні навчати i виховувати дитину.

Але спочатку необхідно наповнити серце дитини впевненістю у нашій безумовній любові! I робити це треба регулярно, щоб ця впевненість не випарувалась. Тоді у дитини не виникає страху, провини, вона буде відчувати, що потрібна. Безумовну любов ніщо не може похитнути. Ми любимо дитину, навіть якщо вона некрасива i зірок з неба не дістає. Ми любимо її, якщо вона не виправдовує наших надій. I найважче - ми любимо її, щоб вона не зробила. Це не означає, що будь-який вчинок дитини ми виправдовуємо. Це означає, що ми любимо дитину i показуємо їй це, навіть якщо її поведінка не найкраща.

Спілкуючись з дітьми, необхідно частіше нагадувати собі:

1. Перед нами діти.

2. Вони поводять себе як діти.

3. Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.

4. Якщо ми виконуємо свої  батьківські обов'язки i любимо дітей, незважаючи на їx витівки, вони, подорослішавши, виправляються.

5. Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчують. Тоді вони гублять впевненість у собі й не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить, не можуть контролювати їx, поводитись більш зріло.

6. Якщо перш, ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їx бачити, вони стануть невпевненими у собі: «скільки не намагайся - вимоги надто високі». А в результаті - невпевненість, тривожність, занижена самооцінка та озлобленість.

7. Якщо ми любимо їx, не дивлячись ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі.

 

Найголовніше - ЛЮБИТИ!

Перші роки. Для немовляти молоко i ніжність - синоніми. Воно не розрізняють такі речі, як їжа та любов. Без їжі дитина не виживе, i без любові також. Якщо дитина не знає прихильності, вона помирає емоційно, вона не здатна жити повноцінним життям. Майже усі дослідження доводять, що емоційний фундамент закладається протягом перших півтора років. Особливо вагому роль тут відіграють взаємини дитини з матір'ю. Їжа, яка забезпечує майбутнє емоційне здоров'я, це:

• дотик;

• ласкаві слова;

• ніжна опіка.

Та дитина росте. Вчиться ходити, говорити, вона все більше усвідомлює себе як особистість. Вона відокремлює себе від інших - є вона, є інші. Вона, як i раніше, залежить від матері, але тепер розуміє, що вона i мама - це не одне й теж саме.

Дитина стає старшою i тепер може любити більш активно. Тепер вона не просто отримує любов, вона може на неї відповісти! Дитина ще не готова до самовіддачі. Вона по-дитячому егоїстична. Але протягом наступних років її здатність виражати любов зросте. I якщо дитина, як i раніше, відчуває любов старших, все частіше вона буде ділитися своєю.

Підлітковий вік. Перехідний вік сам по собі не загрозливий, але дитина, яка вступає в нього без впевненості у любові оточуючих, особливо вразлива. Вона не готова зустрітися з такою кількістю проблем. Діти, які не знали безумовної любові, самотужки привчаються давати любов «по бартеру» - в обмін на щось. Вони дорослішають, стають підлітками, в ідеалі оволодіваючи до того часу мистецтвом маніпулювання батьками. Доки такій дитині догоджають, вона мила й привітна, любить батьків, але як тільки щось не по її норову, вона перестає любити їх. У відповідь на це батьки, які також не вміють любити безумовно, позбавляють дитину любові взагалі. Погодьтеся - це порочне коло, у результаті якого підліток стає озлобленим i розчарованим.

Щоб дитина відчула вашу любов, ви повинні знайти особливий шлях до її серця i навчитися проявляти свою любов, виходячи з цього. Діти по-різному відчувають любов, але кожна дитина потребує її. Існує 5 способів (основних), якими діти виражають любов:

1)   дотик;

2)   слова заохочення;

3)   час;

4)   подарунки;

5)   допомога.

Якщо в сім’ї декілька дітей, то навряд мови їхньої любові співпадають. У дітей різні характери, i любов вони сприймають по-різному. 3 кожною дитиною необхідно говорити на її рідній мові любові. Але для того, щоб успішно впровадити даний шлях, нам необхідно ще раз підкреслити необхідність безумовної любові до дитини. I важливо пам'ятати, що до п'яти років у дитини неможливо встановити лише один шлях до його серця.

Дотик - один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так i для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що слова втратять усю силу i сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно i м'яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини i частіше просити її: «Ти не міг би...», «Може зробиш...», «Мені було б приємно, коли ти...». Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй; бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

Час - це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути наказаним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом - значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу в кожній сім’ї різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. I як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим власним уподобанням, а в першу чергу - своїй дитині.

Подарунок - це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами i кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу - це плата, якщо намагаєтеся підкупити її - хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо це одяг. Подарунки не обов'язково купувати. Їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки, пір’ячка, горішок тощо. Головне - придумати, як його подарувати.

Допомога. Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій, i дуже нелегких. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків - почути їx i відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять i сварять дитину, така допомога її не радує.

Допомагати дітям - не означає повністю обслуговувати їx. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх всьому, щоб i вони допомагали нам.

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову» (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога), яка веде до серця дитини.

 

 

 

 

 

День перед складанням ЗНО

Зовнішнє незалежне тестування — це важлива подія в житті кожного абітурієнта, тому в день перед тестуванням варто приділити собі та своєму відпочинку максимум часу.

Зовнішнє незалежне тестування вимагає багато уваги. Тому напередодні ЗНО не варто себе перевантажувати, постійно тренуючися складати тести, знову й знову вивчаючи нотатки або підручники.

Необхідно:

·         виспатися, щоб прокинутися в хорошому настрої, бадьорим, готовим до великих звершень;

·         підготуватися психологічно, налаштуватися лише на позитив. Для цього можна роздрукувати власний сертифікат, у якому варто проставити з обраних для тестування предметів максимальну кількість балів. Буде добре, якщо такий сертифікат буде постійно перед очима;

·         закохатися в обраний для ЗНО предмет, відчути, що він вартий захоплення, інтересу. У своє захоплення слід дійсно повірити;

·         пам'ятати, що думки матеріалізуються, тому не можна сумніватися у своїх знаннях. Думайте про можливості, які відкриються після складання ЗНО: про нових друзів, омріяну професію, переваги студентського життя; 

·         повторити вивчений матеріал, щоб упевнено почуватися на зовнішньому тестуванні. На це виділити той чає, коли працюється найкраще;

·         за декілька днів до тестування «сісти» на спеціальну «розумову» дієту. До звичайного раціону можна додати мюслі, банани, родзинки, горіхи й шоколад;

·         провести вільний час на свіжому повітрі, найкраще — у парку.

 

Дуже важливим для досягнення успішного результату є правильний розрахунок часу на виконання завдань усіх форм.

 

 

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА

УЧНЯМ:

Коли не подобається моя зовнішність?

     Стати сильнішим і красивим можна. Подивись уважно на себе і оточуючий світ. Кожного дня ти бачиш себе в дзеркалі. Щось тобі подобається в своєму відображенні, а щось хотілось би змінити.

     Багатьом підліткам може не подобатись їхнє обличчя, волосся, голос, фігура та ін. Досить рідко можна взагалі знайти людину, яка повністю задоволена своєю зовнішністю.   

    Тобі може бути незручно від своєї зовнішності, але, повір, оточуючі звертають на це набагато менше уваги, аніж ти думаєш. Зовнішність, проблема ваги, швидкий або повільний ріст - все це може стати серйозними випробуваннями в юнацькі роки. Але з часом більшість із цих проблем зникне. І багатьом доведеться змиритись з тим, що хтось може бути кращим. В твоїх силах вміти залишатися завжди самим собою і показати себе виграшно. Тому важливо в розумній мірі цікавитись своєю зовнішністю. Те що може не подобатись тобі, може подобатись іншим і викликати у них захоплення, а навіть і заздрість.

 

Нічого не заважає твоєму волоссю, обличчю, рукам і нігтям бути завжди чистими. Білі зуби, здорові, рожеві ясна зроблять твою посмішку більш привабливою. Правильне харчування і фізичні вправи допоможуть тобі слідкувати за вагою.

 

Крім того завжди можна підібрати фасон одягу і стильну зачіску, які зможуть підкреслити переваги твоєї зовнішності і приховати недоліки. Додай зусилля й фантазію і твоя зовнішність зможе вигідно змінитися.

 

Не забувай про те, що кіно і телепередачі, красиві жінки і «накачані чоловіки» - все це реклама. Саме вони - виробники і рекламодавці, що отримують великі прибутки втискають нас в певні рамки «краси». їм вигідно, щоб ми купували дорогу кос­метику для тіла і сиділи на «модних» дієтах. Перед тим як вийти на подіум чи з'явитись на обкладинці журналу над фотомоделлю чи моделлю працює ціла група візажистів, стилістів і косметологів. Далеко не всі виглядають як супермоделі.

Пам'ятай! Нікому не дозволяй втиснути себе в чиїсь рамки. Будь по своєму красивим!

Стань перед дзеркалом зараз і заглянь собі в очі. Чи симпатичні вони? Що ти в них побачив? 

Веселі смішинки, чи смуток, чи ще щось, що не можна передати словами?

Згадай які очі у твоїх друзів, у однолітків? Чому одні очі тобі подобаються, вони тебе притягують, тобі хочеться познайомитись з цією людиною, а інші, навпаки, відштовхують. Буває й так, що хтось має красиве тіло, обличчя, а погляд - неприємний. Чи захочеться тобі з ним подружитись?

Крім того, подумай - більшість твоїх друзів мають прекрасні якості і ти навіть не думаєш про те, як вони виглядають. І ти також маєш чесноти, які здатні затьмарити будь-які фізичні недоліки - і реальні, і надумані.

Як удосконалити свою увагу

1.    Якщо ти неуважний, це означає, що твоя увага спрямована на щось інше. Визнач її об’єкт. Подолай суперника. Спрямуй силу уваги, куди слід.

2.    Увага є і умовою, і результатом твоєї діяльності.

3.    Якщо ти уважний – засвоїш матеріал, є концентрація уваги потребує твоїх свідомих дій.

4.    Готуй все необхідне до початку уроку. Твоя організованість сконцентрує твою увагу.

5.    Ти повинен ставити своїй увазі чіткі завдання: на що саме вона має бути спрямована.

6.    Оскільки при втомі керування увагою погіршується, для її відновлення потрібно вчасно відпочивати, займатися автотренінгом, використовувати спеціальні вправи.

7.    Використовуй здатність незвично привертати увагу. Уявляй звичайне як не звичай (наприклад, ти інопланетянин і сидиш на уроці землян).

8.    Під час виконання завдання час від часу запитуй себе: «Про що я думаю?».

9.    Якщо ти виявив, що твоя увага розсіюється, достатньо буває одного цього запитання. Якщо не допомогло – зміні положення тіла, або почитай вголос, підсилюючи чи зменшуючи силу звуку.

10.Зосередженню уваги допоможуть і прості запитання, які ти можеш ставити собі час від часу: «На яке запитання щойно відповідав однокласник?», «Яке запитання щойно поставив учитель?».

11.Якщо ти не зміг зосередитися на виконанні завдання – просто повтори його, можна вголос.

12.Структуруй матеріал конспекту, підручника (створюй таблиці, схеми тощо). Тоді обсяг уваги збільшується.

13.Намагайся набути максимальну кількість навчальних навичок, вони здійснюються без участі уваги. Вона потрібна тобі для нового, цікавого, важливого.

14.Перевіряйте з сусідом по парті роботи один одного, це сприяє розвитку уваги.

15.Щоб привернути свою увагу до матеріалу уроку, знаходь те, чим він пов'язаний з твоїм досвідом, інтересами.

16.Більше працюй з підручниками, оскільки це тренує увагу.

17.Не поспішай при зміні видів роботи. Зважай на те, що внаслідок неповного, незавершеного переключення уваги можуть виникати помилки.

18.Не намагайся робити багато справ одночасно, бо частий перехід від однієї діяльності до іншої зменшує увагу.

19.Враховуй, що ступень і обсяг уваги пов’язані зворотною залежністю – збільшення обсягу елементів, що сприймається, викликає зменшення уваги і навпаки. Тому важливий матеріал повторюй окремо.

20.Вигадай свій власний жест (по коліну плеснути, смикнути себе за вухо…). Коли твоя увага зменшується цей рух м’язів допоможе тобі відновити її концентрацію.

21.Знаходь чинники, які сприяють підсиленню твоєї уваги (легка музика при читанні, відповідне освітлення тощо).

22.Враховуй вплив природних чинників: в дощовий день концентрація уваги зменшується, а отже тобі потрібно приділити більше часу (повторень) для виконання завдань

Рекомендації психолога «Перед олімпіадою»

 Перш ніж почати підготовку до олімпіади, варто обладнати місце для занять: забрати зайві речі, зручно розташувати потрібні підручники, посібники, зошити, папір, олівці і т.п. Психологи вважають, що добре ввести в такий інтер’єр для занять жовтий і фіолетовий кольори, оскільки вони підвищують інтелектуальну активність. Не треба переклеювати заради цього шпалери або змінювати штори, досить якоїсь картинки в таких тонах, естампа, що зрештою можна зробити і самому, використовуючи, наприклад, техніку колажу.

Приступаючи до підготовки до олімпіади, корисно складати план.

Для початку добре визначити, хто ви – «сова» чи «жайворонок», і в залежності від цього максимально завантажити ранкові або, напроти, вечірні години.

Складаючи план на кожен день підготовки, необхідно чітко визначити, що саме сьогодні буде вивчатися. Не взагалі: «Небагато позаймаюсь», а що саме сьогодні будете учити, які саме розділи якого предмета.

Звичайно, добре починати – поки не втомився, поки свіжа голова – з самого важкого, з того розділу, що гірший за все. Але буває і так, що знайомитися не хочеться, у голову нічого не йде. Коротше, «немає настрою». У такому випадку корисно почати, навпроти, з того, що знаєте краще, з того матеріалу, що вам найбільше цікавий і приємний. Можливо, поступово справа піде.

Обов’язково варто чергувати роботу і відпочинок, скажімо, 40 хв. занять, потім 10 хв. – перерва. Можна в цей час вимити посуд, полити квіти, зробити зарядку.

Готуючись до олімпіади, не треба прагнути до того, щоб прочитати і запам’ятати напам’ять весь підручник. Корисно повторювати матеріал з питань. Прочитавши питання, спочатку згадаєте й обов’язково коротко запишіть усе, що ви знаєте з цього питання, і лише потім перевірте себе за підручником. Особливу увагу зверніть на підзаголовки чи глави параграфа підручника, на правила і виділений текст. Перевірте правильність дат, основних фактів. Тільки після цього уважно, повільно прочитайте підручник, виділяючи головні думки, - це опорні пункті відповіді.

Наприкінці кожного дня підготовки варто перевірити, як ви засвоїли матеріал: знову коротко запишіть плани всіх питань, які були пророблені в цей день.

Як готувати домашні завдання

 

1. Активно працюй на уроці: уважно слухай, відповідай на запитання.

 

2. Став запитання, якщо чогось не зрозумів або з чимось не згодний.

 

3. Навчися користуватися словниками й довідниками. З'ясуй значення незнайомих слів, знаходь потрібні факти й пояснення, правила, формули в довідниках.

 

4. Якщо в тебе є комп'ютер, навчися з його допомогою знаходити потрібну інформацію, робити розрахунки за допомогою електронних таблиць тощо.

 

5. Продумай послідовність виконання завдань з окремих предметів і спробуй визначити, скільки часу тобі знадобиться для виконання кожного завдання.

 

6. Між уроками роби перерви.

 

7. Спочатку спробуй зрозуміти матеріал, а потім його запам'ятати.

 

8. Якщо матеріал, який треба вивчити, великий за обсягом або складний, розбий його на окремі частини й опрацюй кожну частину окремо. Використовуй метод ключових слів. (Ключові слова - найважливіші в кожному абзаці).

 

9. Не залишай підготовку до доповідей, творів, творчих робіт на останній день, адже це потребує багато часу. Готуйся до них заздалегідь, рівномірно розподіляючи навантаження.

 

10. Готуючись до усних уроків, використовуй карти, схеми. Вони допоможуть тобі краще зрозуміти й запам'ятати матеріал.

 

11. Складай план усної відповіді.

 

12. Перевіряй себе.

Умій володіти собою

1. Пам'ятайте: найкращий спосіб боротьби з душевним неспокоєм - постійна зайнятість.

2. Щоб забути свої напасті, намагайся зробити приємне іншим. Роблячи добро іншим, робиш добро собі.

3. Не намагайся змінювати чи перевиховувати інших. Набагато корисливіше і безпечніше зайнятися самовихованням.

 Пам'ятай: кожна людина - така ж яскрава й унікальна індивідуальність, як і ти, приймай її такою, якою вона є. Намагайся знайти в людині позитивні риси, вмій бачити її достоїнства і в стосунках з нею спробуй опиратись саме на ці якості.

4. Май мужність від щирого серця визнавати свої помилки. Уникай зазнайства і дозування.

5. Вчися володіти собою! Гнів, дратівливість, злість спотворюють людину. Егоїзм - джерело багатьох конфліктів. Виховуй в собі терпіння, пам'ятай, що «рана заживає поступово». Не через дрібниці.

6. Будь-яка справа починається з першого кроку! Пам'ятай: перешкоди нам даються задля нашого розвитку.

7. Людина, має необмежені можливості самовдосконалення, причому в усіх галузях СВОЄЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ.

8. Будь толерантною особистістю.

Толерантність ( від лат. Tolerans - терплячий) - терпимість до чужих думок і вірувань.

Агресія (від лат. Aggressio - нападаю) - незаконне застосування сили однією людиною.

 

Як здолати хвилювання перед тестуванням, контрольною роботою, підсумковою атестацією?

 

Перед початком уроку:

•  Готуйтеся!

•  Ретельно вивчайте матеріал.

•  Не бійтеся наближення тестування, контрольної роботи, підсумкової атестації.

• Сприймайте це як можливість показати обширність своїх знань і отримати винагороду за виконану вами роботу.

•  Потрібно добре виспатися в ніч перед тестуванням, контрольною роботою, підсумковою атестацією.

•  Відведіть собі час із запасом, особливо для справ, які треба виконати перед тестуванням, контрольною роботою, підсумковою атестацією і приходьте на урок незадовго до початку.

•  Розслабтеся перед тестом, контрольною роботою, підсумковою атестацією.

•  Не прагніть повторити весь матеріал в останню хвилину.

•  Не приходьте на урок з порожнім шлунком.

•  Візьміть цукерку або що-небудь інше, щоб не думати про тест, контрольну роботу, підсумкову атестацію,  не хвилюйтеся.

 

Під час уроку:

 

•  Уважно прочитайте завдання.

•  Розподіліть час на виконання завдання.

•  Сядьте зручно.

• Якщо ви не знаєте відповіді, пропустіть це питання і приступайте до наступного.

•  Не панікуйте, коли всі починають здавати свої роботи. Ті, хто першим виконав завдання, не отримають за це додаткових балів.